0
0
Випало щастя ознайомитися з уривком нового й дуже розхваленого “роману” братів Капранових, що зветься “Забудь-річка”. Головне враження: очевидно, назва так вплинула на авторів, що вони забули навіть грамотно писати.
Цікавий загалом задум виявився геть спаплюжений численними помилками й недоречним вживанням слів, яким “відомі письменники” зіпсували власний твір.
Здається ж, усі розуміють, що мова – єдиний і від цього надважливий інструмент письменника, і якщо автор пише неграмотно й хибно вживає слова, то ні фантазія, ані досвід не врятують оповіді.
Не знати найважливіших праць українських мовознавців, не читати Антоненка-Давидовича, Вихованця, Ющука й Пономарева – хіба може таке дозволити собі письменник?
З’ясовується, що може.
Зокрема, брати Капранови (перепрошую, не знаю, котрий точно) вважають за можливе написати щось таке:
Святослав, безперечно, більше нагадував себе колишнього…
Доречно тут нагадати, що слово “нагадувати” не варто вживати в значенні “бути схожим”, “скидатися” – і Борис Антоненко-Давидович докладно пояснив чому.
Старі приятелі ще кілька секунд дивилися один на одного, ніби боялися помилитися, а потім обійнялися просто посеред вулиці, викликавши невдоволене бурчання мешканців Бережан, які мусили тулитися до стін, обминаючи молодиків, що не стрималися у проявах старої гімназійної приязні.
Уже мільйон разів казали навіть шкільні вчителі, що старі друзі й приятелі бувають у вісімдесят років, а ті, з ким давно дружиш – друзі давні. Про вживання слова “старий” двічі в одному реченні, мабуть, не варто й казати. У цій книжці, як я побачив, старі друзі й стара дружба зустрічаються мало не на кожній сторінці.
Репетиторство, що ним займався останнім часом Ліщинський…
Наведу абзац з “Уроків державної мови” (газета “Хрещатик” свого часу регулярно їх друкувала): “Дієслово займатися стало просто-таки універсальним. Поширюючи без потреби значеннєвий масштаб цього слова, витискуємо ним з ужитку здавна відомі українські вислови. Наприклад, кажемо: займатися торгівлею замість торгувати, займатися ремонтом замість ремонтувати, лагодити, займатися своєю справою замість робити свою справу (діло). Це надає мовленню одноманітності й звужує, збіднює наші лексично-виражальні можливості. Основне значення дієслова займатися – “загорятися, спалахувати”. “І в той час скирти і клуня зайнялися” (Тарас Шевченко). Від нього походять займистий, займистість, легкозаймистий, незаймистий. Щодо омонімічного займатися, яке набуло нового змісту шляхом метафоризації, то воно використовується набагато рідше і слушне тоді, коли мовиться про захоплення, зацікавлення: займатися співом, займатися спортом. У інших випадках годиться застосовувати слова: провадити, працювати, навчатися, робити, братися тощо. Не займатися реставрацією, а провадити її; не займатися якоюсь темою, а працювати над нею; не займатися на курсах, а навчатися; не займатися самим собою, а братися за самого себе”.
Якби не допомога батькових друзів-ветеранів, довелося б і собі простувати до війська…
Навряд чи тут треба пояснювати.
…сотник Першого Запорізького корпусу Ліщинський спільно з військом маршалека Пілсудськєґо боронив від червоних Варшаву.
У обороні Варшави брала участь 6-та Січова стрілецька дивізія на чолі з генералом Марком Безручком і полковником Всеволодом Змієнком. На той час Запорізького корпусу вже не існувало. Чи міг бути Ліщинський колишнім сотником того корпусу? Так. Але автори написали так, що читач подумає, наче сотник брав участь в боях під Варшавою разом зі своїм корпусом. Така халепа.
Познайомилися ж майбутні друзі вже по закінченню буремних воєнних років…
Можливо навіть, що саме ці суперечки і зблизили чоловіків, бо кожен відчував – співрозмовник у дечому усе-таки має рацію. Крім того вони усе-таки мали між собою ближчі позиції
Як би там воно не було, але звільнившись 1923 року…
Обидвох здивовано-відчуджено зустріли діти…
Вона відверто жаліла свого небожа, поза очі називаючи його бідолашним сиріткою.
Численні мешканці міст і міщани в значенні містян, відсутні коми, як і присутні там, де вони геть не мають бути – теж типові ознаки шедевру братів-письменників.
І все це – лише один зі шматочків “монументального полотна”, якими брати почастували читачів на своєму сайті. Утнути більше одного розділу мені не вдалося – текст цілковито нестравний. З огляду на це я навіть не можу сказати, чи цікаво його читати: коли ти на кожному реченні зашпортуєшся в якійсь недоречності, сенс прочитаного губиться за роздратуванням.
Якщо хтось хоче звинуватити мене в спробах присікатися до дрібниць і знайти “помилки” там, де є просто “смакові” зразки слововживання – я можу на кожен з наведених прикладів відповісти ґрунтовним витягом з наукової праці авторитетного мовознавця. Хоч і не вважаю, що це потрібно, бо українська людина й так почує, що слова вживаються неправильно, а неукраїнська навіть з обґрунтуванням нічого не зрозуміє.
У кожному разі, я дуже вдячний авторам за можливість ознайомитися з частиною тексту: тепер я точно знаю, що нічого з їхньої творчості не придбаю, і всіх знайомих відмовлятиму від читання книжок братів Капранових.
Перефразую гасло рекламної кампанії “роману”: хоч і не чекав, але таки несподіванка. А потенційним читачам раджу: якщо не хочете зіпсувати мовний смак – забудьте про “Забудь-річку”.
Володимир Криницький
