Ми живемо в інтелектуальній окупації. Цей сумний факт треба визнати і діяти відповідно. Для того, щоб визнати факт окупації, потрібні докази. Отож, спочатку докази:
Значна частина населення підтримує окупантів у їхньому бажанні переконати українців у непотрібності їхньої рідної мови. Один із варіантів, як це зробити (доволі дієвий) – використання аргументу: “Я нє хачу кавєркать красівий язик, нє хачю гаваріть как Азарав”. Цей аргумент, як і всі інші – підла маніпуляція. Поясню. Я вчу польську мову і спілкуюся зі своїми польськими партнерами польською. Думаю, я говорю польською десь так, як Азаров говорив українською. Польська мова така сама красива, як і українська чи будь-яка інша. Поляки сприймають мою погану польську краще, ніж якби я намагався з ними говорити російською або англійською. Користуючись у спілкуванні з поляками польською мовою, я таким чином роблю найменше, що можна зробити для того, щоб переконати поляків у моїй до них повазі. Українці різних національностей сприймають українську як мову міжнаціонального спілкування. А окупанти та їхні прихильники вам скажуть щось на зразок: “нє хачю кавєркать язик”, “стісняюсь гаваріть с ашипкамі”, “я бил на майданє і у мєня русскаязичниє товаріщі ваюют в АТО”, або іншу подібну єресь. Усі ці аргументи – частини темника ФСБ на цю тему.
Як з цим жити? Що робити людині, яка знає, що носії цієї мови змусили її бабцю їсти лободу у 30-х роках, а потім наприкінці 40-х? Що робити тим, чиїх родичів носії цієї мови на 20 років запроторили у сибірські табори? Що робити, щоб хоча б за деякий час звільнитися від інтелектуальної окупації і мати можливість повноцінно користуватися рідною мовою у своїй країні? На цьому етапі єдиний варіант – сміятися з тих, кому #поруськикакосьльогше.
Є купа смішних моментів у цій шизофренічній ситуації, коли ти з людиною говориш українською, а вона тобі відповідає іноземною. Регулярно з’являються заклики щось бойкотувати… Це не працює. Якщо бойкотувати все, що співпрацює з окупантами – ви з дому не зможете вийти. Бо нерідко навіть люди, до яких ви ставитесь прихильно, не розуміють суті проблеми і вважають вас божевільним.
Отже, єдиний варіант – жарти й інтелігентний тролінг. Коли ви голосно будете обурюватися російськомовності держслужбовця – він просто сприйматиме вас за галасливого екзальтованого відвідувача. А коли ви йому інтелігентно поставите запитання щодо використання мови іншої країни – він, можливо, задумається. А коли це зроблять сотні, тисячі людей – він змушений буде змінитися. Або ж просто залишиться без посади.