Сербська православна церква знову втручається у справи Чорногорії і намагається вплинути на її зовнішню і внутрішню політику.
Учора, 13 лютого, в столиці країни Подгориці відбулася конференція “Ми пам’ятаємо”, метою якої вкотре стала анти-НАТОвська пропаганда. Що прикметно, одним із організаторів виступила Сербська православна церква (захід відбувся у храмі Воскресіння Христового СПЦ), владика будимлянсько-нікшицький Йоанікій благословив конференцію і особисто виступав перед присутніми з пропагандистською доповіддю.
“Ніколи Чорногорія і чорногорці не мали захисту й допомоги, ніхто з заходу нас не боронив. Ніколи раніше такого не було. Єдино, хто нас боронив і захищав, була братня Росія”, – висловився Йоанікій, діставши в нагороду аплодисменти від півтори сотні присутніх.
Владика застеріг, що вступ до НАТО – не найкращий вибір для Чорногорії, і не можна забувати про бомбардування Югославії літаками НАТО, і про те, що НАТО – це Америка, і ще багато характерної для російсько-сербських пропагандистів риторики.
Виступив на конференції також представник Братства православної молоді отець Михайло Бацкович, проте його промова мало відрізнялася від доповіді владики як фактажем, так і стилістикою.
Узяв участь і сумнозвісний Мілан Кнєжевич, саме той, що запрошував до Чорногорії Дмітрія Рогозіна, якому МЗС відмовило в праві відвідати країну.
Окрім Сербської православної церкви організаторами виступили ГО “Ні війні, ні НАТО” і Євроазійський безпековий форум з Белграда. Як бачимо, серед організаторів більша частина пов’язана не з Чорногорією, а з Сербією, та й серед учасників було чимало громадян сусідньої країни. І це ще раз підтверджує думку про те, що православ’я – не просто релігійна конфесія, а надійне знаряддя в руках держави для досягнення політичних цілей.
Сербська православна церква всіма силами бореться проти Чорногорської і Македонської церков, намагається конкурувати з Болгарською церквою і Вселенським патріархом, опирається на підтримку РПЦ і у всьому підтримує її. На думку ієрархів СПЦ, Чорногорська й Македонська церкви – це розкольники й самосвяти. Нічого не нагадує? Чи не такі самі штампи використовує РПЦ і її філія УПЦ в Україні щодо церков українських – як УПЦ (КП), так і УАПЦ?
Підтримка вступу до НАТО в Чорногорії постійно зростає протягом останніх 10 років з часу здобуття країною незалежності, і ні Сербія, ні її російські друзі миритися з цим не бажають. Вони роблять усе, щоб євроатлантичний шлях Чорногорії перервався й вона повернулася назад, у сербсько-православне ретроградне минуле.
Біда в тому, що (як і в Україні, нема чого приховувати) чорногорське населення дуже реагує на заяви церковних діячів, а перевагу в силі історично досі має панівна Сербська церква. Як в Україні агітація з вуст православного попа часто має вирішальне значення на виборах, так і в Чорногорії попи занадто впливають на громадську думку. Згадаймо хоча б, що сербській церкві вдалося організувати численні протести проти дуже цивілізованого закону про свободу віросповідання, який законодавчо закріплює розділення держави і будь-якої церкви а також – і це найбільше не подобається великому землевласнику Сербській церкві! – повертає у державну власність всі церковні маєтності, набуті до 1918 року. Церкві подобається такий стан справ, як існує в Росії, коли високі церковні ієрархи беруть участь у вирішенні державних справ, церква володіє численним майном, не платить податків і живе, як вареник у маслі.
Прогрес у суспільному житті й зовнішній політиці Чорногорії не влаштовує Сербську православну церкву, оскільки вільних освічених людей не так просто затягти до своєї корпорації, як темних і заляканих “ворогами з усіх боків”. СПЦ хоче, щоб усі чорногорці були православні, і всі – сербські православні. Тим часом у Європі, як писав Януш Леон Вишневський, релігійність – це “немов податкова декларація”, ніхто про неї не кричить привселюдно і ніхто не питає в іншого про це. Бути релігійним не соромно, але соромно виносити це на люди, демонструвати свою дрімучість.
Будь-який поступ – хоч у бік ЄС, хоч у НАТО – загрожує подальшою секуляризацією суспільного життя в Чорногорії, тож Сербська церква щосили з цим бореться і боротиметься надалі. Як і РПЦ бореться проти поступу в Україні, одному з найбільших її ринків збуту своєї отруйної продукції. Через це сербські ієрархи й політики намагаються тиснути на емоційну складову: згадувати, що НАТО бомбардувало Сербію і Чорногорію, тому не можна Чорногорії вступати до НАТО. При цьому вони не люблять чути про те, що бомбардування були викликані етнічними чистками з боку югославських сил проти косоварів, що факти цих етнічних злочинів встановлено Міжнародним трибуналом, що завдяки втручанню НАТО закінчилася війна в Косові. “НАТО бомбардував” – і цього достатньо для підвищення емоційного градусу. Територія Чорногорії зазнала бомбардувань неістотно, тому її треба поєднати з Сербією, щоб масштаб руйнувань і жертв був більшим – і спільним. Тоді людям буде більше боліти. Це банальна маніпуляція, але саме так це працює, саме так це роблять російські колеги, і саме тому “бомбардування НАТО” ще довго перебуватимуть у чорногорському суспільному дискурсі. Розіп’ятого хлопчика пам’ятаєте?
Чорногорцям за будь-яку ціну слід звільнятися від впливу ворожого до Чорногорії монстра СПЦ, якщо вони планують рухатися вперед, а не застрягнути в православному минулому разом із Сербією і Росією. А ще там, у минулому, на них може чекати Україна…
Володимир Криницький