У мене четверо онуків: 4, 5, 7 і 10 років. Всі вони ходять на курси англійської мови. У дитсадках панує російська мова. Навіть у так званих українських школах на перервах не почуєш українського слова — все фальшиве, показушне.
Я всіляко намагаюся навчати онуків рідної української мови, прошу те саме робити і моїх доньок, та вони мені відповідають: навіщо нам українська мова, якщо вона ніде не затребувана? Виконавча влада, суди, прокуратура, служба безпеки, банки, телебачення — скрізь (!) панує агресивна російська мова. Навіщо, кажуть, нашим дітям українська мова, коли для того, аби стати депутатом, міністром, головою Іллічівська чи губернатором Одеської області, потрібна не державна мова, а окупаційна російська?!
Я переконую дітей та онуків, псую свої нерви і стосунки з дітьми, та все марно, бо дійсність працює проти мене, проти майбутнього України!
…Владо! Ти грабуєш український народ і пожираєш його податки, ти визискуєш надра української землі. Чому, владо, ти не виконуєш своїх конституційних обов’язків, чому не допомагаєш мені виростити з моїх онуків свідомих українських патріотів?!
Чому, продажна владо, ти не контролюєш виконання Конституції, не вимагаєш і не караєш за саботаж і зневагу до державної мови? Та візьми хоч «Зустрічі і прощання» Г. Костюка чи «Україна чи Малоросія» М. Хвильового — почитай, може, хоч щось зрозумієш…
А втім, до кого я звертаюся…
Степан Лабунський, Іллічівськ