0
0
Прочитала у френда пост, що описує типовий випадок: молодий вояк, учасник бойових дій, їде з фронту і крутить музон «зарассію» та її браву десантуру. Свідомих інтелігентних людей шокує каша в голові наших бійців і дивує, як вони з такою перехнябленою свідомістю взагалі воюють.
Насправді нічого незбагненного у такій парадоксальній поведінці немає. По-перше, суб’єкти з російською ідентичністю не відстануть від російської культури з тих же причин, з яких російські білогвардійці, жорстоко побиті російськими більшовиками, не перестали любити Росію і єя вєлікую культуру. Різні фракції русскіхлюдєй постійно побивали одна-одну з особливою жорстокістю: різали, палили, голови рубали, на палі наштрикували, в казанах варили, але це не змінювало їхнього загального ставлення до Матушкірассіі та інших народів, яких вони всі стабільно зневажали вкупі з їхньою культурою.
По-друге, тонкі романтичні натури часом не розуміють, що люди, котрі йдуть на війну (в т.ч. й добровільно) далеко не завжди керуються високими ідеалами. У всі часи, у всіх народів був, є і буде певний відсоток індивідів, чиї природжені психофізіологічні характеристики роблять їх воїнами за покликанням. Як одних тягне малювати, співати, танцювати, так інших тягне воювати. Кривава бійка – їхня стихія, без якої життя не має смислу і смаку. З таких виходили військові найманці, пірати, корсари, вікінги, конкістадори і просто розбишаки… Подібним суб’єктам дуже часто абсолютно все одно: з ким і за що воювати. Їх вабить сам процес. Тому не дивно, що бравий солдат/офіцер раптом виявляється садистом, мародером, контрабандистом, сідає на наркопотоки, чи перебігає на протилежний бік фронту.
Люди, які пішли в зону бойових дій, щоб скинути адреналін, зазвичай не тримають зла на Росію і росіян. Бо їм взагалі не властиво рефлексувати над глибинними причинами, механізмами і глобальною сутністю війни. Для них ворог тільки той, з ким вони безпосередньо перестрілюються. І Путін доклав максимальних зусиль, щоб у збройних формуваннях, з якими безпосередньо мають справу українські солдати, було якомога менше «ісконнорусского». Тому в ОРДІЛО шлють бурятів, якутів, «ліц кавказской национальності» і збирають жужмом донецьких кримінальників з маргіналами у «аплачєніє». «Добрі люди» назвали все це «сєпа(ра)ми», і облудливе словечко пішло гуляти в народі. Сєпи і сєпи. З ким воюємо? З сєпами, якими керує якийсь Путлєр тіпа Гітлєр. То при чому тут Пушкін і єво язик?
Спеціалісти, які готують підривні операції проти України, прекрасно знають, що затяжна локальна війна НІКОЛИ не сприяє консолідації, мобілізації і очищенню нації та її мілітарних структур. Навпаки, така війна виснажує, деморалізує і дезорганізує як армію, так і суспільство. Тому зазнавши фіаско з Навароссієй, гебешне московське начальство не поспішає йти на Київ, хоча технічно це не вельми складно. Але навіщо загострювати конфронтацію з Заходом, випробовувати долю і на практиці демонструвати об’єктам асиміляції, яку скромну роль грають оті хвалені 146% «русскоговорящіх байцов АТО» у стримуванні ворожої агресії і забезпеченні мирного життя «тупих мовнюков, каториє нічєво палєзнава для страни нє дєлают – толька на мовє ґаварят».
Цих затурканих солдатиків з березовою кашею в голові можна використовувати для подальшої деморалізації та дезорганізації українського суспільства. Русскоговорящімі можна тицяти у вічі неасимільованим автохтонам, щоб переконати їх, що язикнєважен. А з решти можна сколотити якесь батальйонне братство і направити його на Київ. Загрібати жар чужими руками набагато цікавіше й безпечніше, ніж самим лізти в пекло…
І хоча не всі спецоперації, задумані в Кремлі, виходять так, як вони були задумані, ініціатива поки що – за Луб’янкою. Бо критична маса росіян готова скарати нас на смерть за те, що ми наважилися вийти зі сфери впливу РФ, а критична маса українців не готова вбивати Росію і розбивати дітей її о холодний камінь (с). Вона тільки конвульсивно відбивається від її локальних атак і максимум на що сподівається, так це на те, що все вернеться «взад»: Росія виведе війська з Криму і ОРДІЛО, і ми знову почнемо «налаживать дабрасасєдскіє атнашенія». А після того, як РФ зруйнувала Ялтинську систему, назад, на висхідні позиції, вороття немає. Або ми їх, або вони нас. Як тільки кількість людей (в Україні і на Заході), що це усвідомлює, перейде в якість, ходячі аномалії з русскай душой під українським одностроєм розчиняться в широкому потоці національно-визвольного руху…
