0
0
Проект “Наші люди” долає нові кордони, і цього разу наша зупинка в столиці Польщі, красуні Варшаві.
Тут ми зустрічаємося з нашим співвітчизником, якого звуть Максим. Він особа непублічна, тому попросив не називати його прізвища, але радо поділився своїм досвідом життя в сусідній країні.
Доброго дня, Максиме. Де в Україні Ви жили до переїзду в Польщу, що робили?
Я родом з одного з наймальовничіших та найзеленіших міст, духовної столиці України, міста Полтави. За десять років праці маю різноплановий досвід – змінив не одне місце роботи і професію: працював офіціантом в нічному клубі, торговим представником відомого пивного бренду, оператором ПК, рік працював у Києві менеджером з продажів швейної фабрики, пізніше комп’ютерної техніки. Найулюбленіша моя професія – актор театру для дітей дошкільного віку. Останнє місце роботи в Україні – охоронець супермаркету.
Як Ви вибрали країну для подальшого проживання? Що стало остаточним аргументом на користь Польщі?
Польща – чудова країна з привітними людьми. Вона хоч і не стоїть, поки що, в одному рангу з більш розвинутими країнами Західної Європи за рівнем доходу на душу населення, але натомість пропонує реальні можливості для навчання, роботи, створення і забезпечення сім’ї. Свою роль у виборі цієї країни також зіграли досить бюджетні затрати на переїзд та проживання в перші місяці (у порівнянні, наприклад, з Канадою чи Великобританією), подібність мови та менталітету, близькість до батьківщини.
Де в Польщі Ви живете зараз?
Проживаю у Варшаві, в приватному хостелі недалеко від центру міста. І хоча нас трохи забагато в кімнаті на таку площу, але є все необхідне. Контингент зібрався барвистий – заробітчани з різних куточків України, переважно будівельники. Значний плюс – поруч є парк з озером, тут дуже гарно перед заходом сонця.
Ви їхали на підготовлений майданчик, чи довелося тут шукати нову роботу, нове житло? Хто і як Вам допомагав?
Це мій другий приїзд до Польщі. Вперше працювали з братом через посередників на будові, не знаючи ані мови, ані своїх прав. Після чотирьох місяців про подовження договору з тими роботодавцями не могло бути й мови, добре що нам заплатили те, що були винні. Житло знайшов сам. Щоб отримати візу, довелось звернутись до посередника, хоча зараз розумію, що можна було обійтися і без цього. Допомагала родина, звичайно, і морально, і матеріально, а ще дуже вдячний українським і не тільки організаціям, які допомагають адаптуватись тут, у Варшаві.
Що робите зараз і чи вдало просуваються справи? Чи сприятлива країна для Вашого заняття і взагалі для бізнесу?
Зараз навчаюсь в одній зі шкіл, аналог наших ПТУ або коледжів, хочу здобути хоч якусь польську освіту на додаток до українського диплому. Працюю помічником на кухні у вільний від навчання час. Грошей поки що вистачає тільки на оплату житла, харчування та проїзду, але є перспектива, а значить буде краще. Трохи незвично писати конспекти і контрольні польською, але маю не гірші оцінки, ніж поляки. Фірму відкрити в Польщі не дуже складно, а за наявності вдалого бізнес-плану можна знайти інвестора, тож, може, за якийсь проміжок часу задумаюсь про власну підприємницьку діяльність і створення собі робочого місця.
Як у Вас із польською мовою? Вивчили вже, чи на якому етапі? Складно порозумітися з поляками?
Свій рівень польської мови оцінюю як комунікативний. В Україні 3 місяці навчався на курсах, майже закінчив рівень А2. Але як і у вивченні інших іноземних мов – потрібна практика і ще раз практика. Мовне середовище сприяє швидкому засвоєнню знань, дуже раджу дивитись польське телебачення з субтитрами – дієвий спосіб. А щодо порозуміння з поляками – то тут не було проблем навіть тоді, коли знав польською всього кілька слів. По перше, якщо звертатись до перехожих з проханням підказати дорогу чи щось подібне, люди у Варшаві, повторююсь, привітні, завжди дадуть відповідь і спробують допомогти, а по друге, як відомо, мова – це тільки 10% комунікації =)
Чи є якесь організоване українське життя поблизу Вас? Громади, спільноти, гуртки? Є можливість поговорити українською?
Для мене було відкриттям, що у Варшаві функціонує багато організацій, які справді допомагають іноземцям, тим більше безкоштовно. Дякую фундаціям «Відкритий діалог», «Наш Вибір», «Ocalenie», Міжнародній організації з міграції за надану допомогу у вигляді інформативних зустрічей і семінарів, тематикою яких були питання адаптації і життя у Польщі – подача документів на карту тимчасового перебування, сплата податків, пошук роботи тощо. Вважаю необхідним і корисним існування таких місць, як «Український Світ» і «Український Дім», де й чужого можна навчатись (безкоштовні курси польської), і свого не цуратись – постійно проводяться різноманітні заходи, що популяризують українську культуру і гуртують українців у Варшаві.
Чи цікаве Вам культурне життя в Польщі? Відвідуєте якісь культурні заходи?
Останнього разу був на святкуванні з нагоди 12-ї річниці вступу Польщі до ЄС. Назавжди запам’ятаю концерт хору і оркестру Національної філармонії під керівництвом Кшесимира Дембського – під час виконання «Карміна Бурана» Орфа та гімну Євросоюзу «Оди до радості» емоції зашкалювали. Потім був святковий феєрверк і вражаюче мультимедійне шоу в парку фонтанів, ключовим образом якого була русалка – символ Варшави. Тож враження дуже позитивні і щодо самого концерту, і щодо його організації – турбота про безпеку і комфорт громадян (коли під час дощу стюарди надають всім глядачам паперові рушники, щоб було не мокро сидіти) був на високому рівні, і я хочу і буду в майбутньому відвідувати подібні заходи.
Що Ви хотіли б побажати читачам в Україні?
Хочу побажати, щоб в Україну нарешті прийшов мир, щоб тисячі моїх співвітчизників, які зараз на фронті, повернулися додому. Це, на мою думку, найголовніше. Хочеться вірити також, що в Україні настане час, коли молоді люди матимуть можливість до нормального життя, а не існування, до створення і повноцінного забезпечення сім’ї всім необхідним, а не будуть змушені шукати кращої долі по всьому світу і створювати свою малу батьківщину в Торонто чи Варшаві. Але якщо ви відважились на такий крок – щиро бажаю вам сміливості і завзяття. Пам’ятайте, не відкривають тільки тих дверей, в які не стукають. Перефразовуючи одного відомого журналіста, скажу так: тримайтеся, бо ви того варті!
Дякую за розмову.
Спілкувався Володимир Криницький
