0
0
Цього року 4 червня виповнилося 150 років з дня народження маршала Карла Густава Еміля Маннергейма.
Президент України Петро Порошенко, перебуваючи в січні цього року у Фінляндії, сказав: «Ви навіть не уявляєте, наскільки маршал Маннергейм зараз популярний в Україні. Тому що він зразок. Зразок поведінки лідера держави, який здатний захистити свободу, волю і демократію своєї нації». Але мало кому відомо, що доля майбутнього маршала різко змінилась майже 100 років тому в Україні.
1917 року Маннергейм був генерал-лейтенантом, командувачем 12-ї кавалерійської дивізії. Він майже тридцять років прослужив у російській армії, брав участь у російсько-японській війні, в розвідувальній експедиції в Китаї, після якої генерала прийняли до Російського географічного товариства. До Одеси він прибув на лікування ревматичної хвороби, отриманої в Китаї після падіння з коня і вивиху коліна. Це падіння було рятівним для генерала. Він не сприйняв лютневої революції, яку він спостерігав безпосередньо в Петрограді, і йому навіть довелося переховуватися, щоб уникнути розправи.
Незабаром надійшла інформація, що більшовики захопили владу в Петрограді. Вони ненавиділи відданих царю людей ще сильніше, ніж заколотники, які перебував при владі раніше. Маннергейм вирішив виїхати з Одеси.
Чи збулися «пророцтва» одеської ясновидиці?
«незабаром я мав відбути тривалу подорож і після неї прийняти на себе більш високе, ніж досі, командування, і привести армію до перемоги»
18 грудня 1917 року Маннергейм повертається у Фінляндію, яка 6 грудня проголосила незалежність. А вже в січні 1918 року його призначено головнокомандувачем ще не створеної армії для наведення порядку. Армію формували з щуцкору – сил самооборони. 28 січня шуцкор роззброїв російські гарнізони у центральній частині країни і в північних містах. Цього ж дня у Гельсінкі соціал-демократи здійснили переворот, спираючись на Червону гвардію і російські війська, у Фінляндії почалася громадянська війна.
У березні 1918 року Маннергейм зумів організувати цілком боєздатну 70-тисячну армію, запровадивши 18 лютого 1918 року загальний військовий обов’язок. Протягом двох місяців за допомоги німецького корпусу Маннергейм розгромив загони Червоної армії. 15 травня, захопивши форт Іно на південному узбережжі Карельського перешийка, було закінчено громадянську війну в Фінляндії. Після того, як фінський уряд всупереч думці Маннергейма уклав з Німеччиною низку кабальних договорів, він подав у відставку й виїхав у Швецію.
Отже, перша частина пророцтва збулася: у Росії Маннергейм був одним із багатьох генералів, а тут став головнокомандувачем і одержав перемогу в громадянській війні.
«на мою долю випадуть великі почесті, але після цього я відмовлюся від свого високого поста»
Невдовзі після закінчення громадянської війни Маннергейм відмовився від посади головнокомандувача. Він не був згоден з пронімецько політикою Фінляндії і підпорядкуванням фінської армії німецькій.
«я вирушу в дві великі західні країни з важливими дорученнями, які вдало виконаю. З цієї подорожі я повернуся на ще вищий пост, але й цього разу моя важка робота буде нетривалою»
У жовтні 1918 року, коли стало остаточно зрозуміло, що Німеччина війну програла, Маннергейм на прохання уряду виїхав у Лондон і Париж домагатися міжнародного визнання молодої держави. 12 грудня 1918 року Маннергейма проголосили регентом королівства (так називалась посадова особа, що мала повноваження монарха у відповідності до Конституції 1772 р.). Але він програв на президентських виборах 1919 року Каарло Юхо Стольбергу.
«через багато років я ще раз піднімуся до дуже високого становища»
У Фінляндії Маннергейм довгий час був то улюбленцем, то вигнанцем. І тільки в 1931 році 64-річний генерал обійняв посаду командувача Збройних сил Фінляндії. Через два роки Маннергейм став маршалом. Він почав активну військову підготовку Фінляндії, зажадав збільшення військового бюджету. З його ініціативи відновилося зведення укріплень на Карельському перешийку – «Лінії Маннергейма».
30 листопада 1939 року о 8-й ранку почалася Зимова війна. Москва не сумнівалася у легкій перемозі. Але похід затягнувся на 104 дні й 4 години, а в Гельсінкі Червона армія так і не увійшла, та ще й втратила в тисячу разів більше людей, ніж фінська.
Другу світову в Фінляндії називають «наступною війною». Країна стала союзницею Німеччини. Перед маршалом постало непросте завдання. Гітлер хотів, щоб фінни захопили Ленінград. Маннергейм перейшов кордон, але зупинив війська на старому кордоні. Він не перекрив «дорогу життя» через Ладозьке озеро, хоча це було йому під силу. І жоден фінський снаряд не впав на місто за весь час війни. У 1944 році, вже перебуваючи на посаді президента, Маннергейм підписав мирну угоду з СРСР.
Мабуть, він нарешті повірив, що одеська ясновидиця не була шарлатанкою.
Після війни популярність маршала в Фіндяндії знову впала. Він знову виявився чужим у своїй країні. У 1946 р. Маннергейм подав у відставку, пояснивши своє рішення слабким здоров’ям. 27 січня 1951 р. у віці 83 років, перебуваючи на лікуванні в Лозанні, Карл Густав Маннергейм помер.
Заради визволення рідного краю він прийняв посаду регента, погоджувався на допомогу німецьких військ, вів переговори з Антантою, Колчаком і Сталіним, очолював державу як президент, але ніколи не тримався за посади на шкоду національній справі, за що дістав загальнонаціональну шану.
А незадовго до смерті написав: «Я хочу, щоб у свідомості майбутніх генерацій закарбувався лише один урок: незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам. Народ Фінляндії показав у двох війнах, що єдина нація, навіть мала настільки, наскільки це взагалі можливо, здатна витримати небачений тиск, і завдяки єдності пережити найстрашніші випробування, які тільки може принести доля».
Актуально і для сучасної України, чи не так?
Василь Вельможко
краєзнавець
