Синод Російської православної церкви в Мінську проходить в історичний момент для православ’я в регіоні.
Після того як Українська церква отримає незалежність з рук Вселенського патріархату, на це може розраховувати і Білоруська. На тлі України ідея про білоруську автокефалію, неймовірна ще рік тому, набуває цілком конкретних форм.
У головах білоруського кліру відбувається революція. Тим часом московський патріарх прилітає сюди позначити територію і пригрозити українському православ’ю, яке вважає “своїм”.
Щодо патріарха Кирила (Гундяєва) в церковних колах Білорусі лихословлять: якщо ти називаєш Україну своєю територією, то чому тоді боїшся туди приїхати?
У Синоді РПЦ мало що немає жодної людини, що захищала б білоруську позицію, там взагалі немає жодного білоруса. Православні Білорусі представлені там рязанським митрополитом, який за чотири роки жодного разу не продемонстрував еволюції своїх поглядів.
Немає причин думати, що колись в майбутньому він стане для білорусів “своїм”.
В Білорусі Павло (Пономарьов) далі робить те, що робив у США, Ізраїлі й Австрії – просуває інтереси Москви.
Показово, що навіть Лукашенко перестав зустрічатися з митрополитом Павлом. Якщо спочатку антипатія висловлювалася в порушенні протоколу (на Різдво Лукашенко мав провести півгодини в Свято-Духовому соборі разом з Павлом, але пробув лише 15 хвилин), то на Великдень він взагалі запалив свічку разом з митрополитом Філаретом, повністю проігнорувавши Павла.
Здається, Лукашенко відмовився від зустрічі з Павлом і в рамках заходів Синоду.
Цікаво, чи вистачить у керівника Білорусі сміливості поставити питання про те, щоб керівником Білоруського екзархату став білорус і щоб білоруська держава теж отримала самоврядну церкву.