0
0
1 січня 1909 року народився Степан Бандера – український політичний діяч, один з чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, голова Проводу Революційної ОУН.
Народився в с. Старому Угринові Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в родині греко-католицького священика.
Початкову здобув удома, а в 1919–1927 рр. навчався у Стрийській гімназії. На початку 1922 р. став членом Пласту, а згодом – Організації Вищих Класів Українських Гімназій.
Після закінчення гімназії намагався виїхати у Чехо-Словаччину для навчання в Українській Господарській Академії у Подебрадах, але не дістав дозволу від польських властей.
В 1928 Бандера, ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше – пропаганди.
В 1929 Бандера вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 – член Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських-Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 – заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 на берлінській конференції ОУН Бандера був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. Під час зустрічей з Є. Коновальцем Бандера виклав власне бачення шляхів розбудови організації та розгортання національно-визвольного руху в Західній Україні.
В 1933 Бандера спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об’єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, Бандера доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
В 1934 Бандера, виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Броніслава Пєрацького. В червні 1934 заарештований і під час Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув’язнення. З 1936 Бандера разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими націоналістами перебував у в’язниці “Swięty Krzyż” (“Святий Хрест”) у Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений з тюрми. Прибувши до Львова, Бандера разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України.
В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. 10.2.1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Бандерою, затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності. За розпорядженням Бандери були сформовані три похідні групи ОУН (загальна кількість 6 тис. чол.), Дружини Українських Націоналістів (складалися з військових частин “Нахтігаль” і “Роланд”), організовано редакції газет. 30 червня 1941 року ОУН (під проводом Бандери) проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом – Українське Державне Правління.
У 1941 році Бандера був заарештований окупаційними властями і після відмови скасувати акт відновлення Української держави ув’язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. У цей же час брати Бандери були кинуті до німецького концтабору Освенцім, де загинули в 1942. Після звільнення з концтабору військами союзників Бандера внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені.
В лютому 1946 (за іншими даними – в 1947) Бандера очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У грудні 1950 (за іншими даними – в серпні 1952) внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН Бандера відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН. В 1953-54 намагався врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупуваннями і досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. В 1956 на Конференції 3Ч ОУН Бандера знову був обраний головою Проводу. В наступні роки активізував роботу по налагодженню зв’язків з націоналістичним підпіллям в Україні і формуванням нової нелегальної структури ОУН на українських землях. Ця організаційна діяльність Бандери серйозно занепокоїла керівництво СРСР. 15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолету (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Бандеру.
Похований на кладовищі у Мюнхені. Бандера автор декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.
