0
0
Верхньодніпровськ – по суті приморське містечко на Січеславщині. Розташоване воно на березі штучного Кам’янського водосховища (колишнього Дніпродзержинського), протилежний берег якого ледь видно на обрії.
Тут навіть проводиться щорічне морське свято «Нептун-Дніпро-Фест». Місту 240 років, і до радянських часів навкруги простирався пропалений сонцем кам’янистий придніпрянський степ. Але у часи індустріалізації трохи нижче за течією Дніпра у Кам’янському (колишній Дніпродзержинськ) збудували греблю й шлюз. Й розлилося широчезне водосховище, й змінилися звички місцевих жителів.
Найперше мене здивував бюст радянського «гауляйтера» Володимира Щербицького. Він і досі, як нагадування про минуле тисячоліття, бовваніє у центрі Верхньодніпровська неподалік від міськради… Над якою майорить, втім, цілком сучасний синьо-жовтий прапор. Хлопці Дмитра Яроша приїхали із сусіднього Кам’янського наводити декомунізацію. Леніна вони без проблем викорчували з п’єдесталу, а от Щербицького їм зачіпати не дали. Бо він – уродженець цього міста, а знаменитих земляків, хай би якими вони не були, у нас зобижати не люблять.
Цей бюст, а також центральна районна бібліотека – на площі, за архітектурний ансамбль якої автори-розробники отримали в часи УРСР Державну премію ім. Т. Шевченка. Для невеличкого, на 16 тис. мешканців райцентру – рідкість, погодьмося. Є підозра, що на комітет вплинув адміністративний авторитет Щербицького, тодішнього керівника союзної республіки. Далі униз йде засаджений на столичний манер каштанами проспект, що носить ім’я першовідкривача Криворізького залізорудного басейну Олександра Поля, теж уродженця цих місць.
Його родовід по материнській лінії ведеться від гетьмана Павла Полуботка. Крім інтересу до корисних копалин свого краю, Поль був вельми прихильний українській ідеї, зібрав за життя величезну етнографічну колекцію, яка зараз знаходиться в експозиції краєзнавчого музею міста Дніпра. Верхньодніпровське районне об’єднання товариства «Просвіта» популяризує ім’я та спадщину «степового Колумба» Олександра Поля, так само як імена кількох петлюрівських старшин, яких під час визвольних змагань 1917-18 років відрядила ця земля на боротьбу за незалежну Україну.
Площа Кам’янського водосховища – близько 525 кв. км. Тобто це лише вдвічі менше біблійного Мертвого моря (1050 кв. км.), тому його теж нерідко називають «штучним морем». Ще один уродженець Придніпров’я Олесь Гончар в оповіданні «Дніпровський вітер» так описував подорож тихохідного транспортного річкового судна цим водосховищем: «Дорога далека, і кому аж униз до Запоріжжя чи до Херсона — ті запасайтесь терпінням… Пароплав навантажений, здається, понад усі дозволені норми, картоплі повні трюми (назад він братиме кавуни та виноград), лантухи з картоплею
захараздрюють також усі проходи нижньої палуби,— пасажири ледве протискуються між ними. Пароплав рухається з такою незвичайною для нашого часу неквапливістю. Якщо вже ти потрапив сюди, то змирися з усім, і з звичаями, і з незручностями, і з оцим допотопним черепашачим чалапканням по воді… Зате, відпливаючи в Дніпрову широчінь, ти побачиш з цієї палуби таке, чого, може, ніколи не бачив і навряд чи встиг би розгледіти з вікна реактивного лайнера».
Через те, що Дніпро зрегульований, перегороджений шлюзами, швидкість його течії доволі низька. Тому твердий осад майже не рухається, й водосховище біля Верхньодніпровська замулюється і вкривається водяною рослинністю, цвіте. Є загроза швидкого перетворення штучного моря на ще одне Мертве, про що давно волають екологи. Щоправда, деякій рибі такі умови подобаються, тож рибалка тут просто відмінна! Ловляться лящ і підлящ, карась, плотва, плоскирка, краснопірка… Навіть є морська риба – бички, які ловляться тут напрочуд жваво, на радість місцевим і приїжджим любителям вудки й спінінга, серед яких іноді влаштовують змагання на набережній. Ну, а в продовольчих магазинах Верхньодніпровська завжди є в’ялена й сушена риба по смішних цінах.
Які у містах коло моря ще бувають промисли, крім рибальства? Виноградарство й туризм, рекреації. Далеко за межами області користується доброю славою місцевий санаторій «Славутич» ім. Пашковського. Його відкрили у 1937 році як базу відпочинку для працівників неподалік розташованого металургійного заводу. Тепер це – багатопрофільний оздоровчий центр з парковою територією. Тут приймають лікувальні процедури, плавають у басейні, який облаштований не згірш, ніж на курортах Туреччини. Тільки не вистачає пальм – натомість навкруги наші клени, платани та інші тінисті дерева.
Мене вразила покоївка у одному з корпусів – віце-міс України Світлана, струнка й гнучка красуня. Щоправда, свій титул вона здобула понад 20 років тому і так і не спромоглася вибудувати кар’єру у світовій фешн-індустрії, як багато красунь-українок, бо не хотіла їхати кудись зі своєї малої Батьківщини.
На електронних картах пошукової системи Google я знайшов під Верхньодніпровськом виноградник Андрія Пащенка. Тут північний схил Дніпра спускається до Кам’янського водосховища.
Сонця чимало – деякі підприємливі верхньодніпровці на дачах вже встановили сонячні електростанції. Заїхав. Побачив невеличке, але добре доглянуте господарство, що сяє багатьма кольорами і духмяніє ягідними пахощами. Росте виноград білий круглий, довгастий темний, чорний і червоний, кишмиші різних ґатунків – розмаїття просто вражаюче.
«У мене тут 170 кущів, вирощую понад 50 сортів винограду, – розповідає Пащенко. – Колеги кажуть: ти молодий, тобі 31 рік – експериментуй, саджай щось нове. Результати побачиш – тобі життя вистачить».
Андрій експериментує у всьому: продає лозу через інтернет, намагається організувати у Верхньодніпровську службу доставки винограду додому на замовлення, як ото привозять піцу.
Отже, в Україні є не лише уславлена Одеса, «перлина біля моря», а й таке от маловідоме містечко біля штучного водосховища, яке теж здатне збентежити уяву мандрівників… Втім, поки що не надто численних.
Автор тексту й фото – Ігор Кручик
