Новий випуск “Поетичних сторінок” “Українського простору” знайомить читачів з поезіями Галини Кирпи зі збірки “Профіль вечора”, що побачила світ наприкінці 2013 року у київському видавництві “Задруга”.
До збірки увійшли поезії останніх років. Розділ «Моя душа стояла, як ромашка» складають вірші з раніших видань та ті, що лишилися були поза публікаціями.
Особливості творчої манери поетеси найточніше можна охарактеризувати словами Дмитра Павличка: «Поезія Галини Кирпи ясна, проста, сувора. Вона чимось нагадує оповідання молодшого Тютюнника, жодної красивості, жодної зайвої фрази, жодної літературщини там нема. Що найдивніше в неї – це поєднання суворої мови з лагідною, але не сентиментальною, а з такою типово українською ніжністю» (1987 р.).
ЗАТОКА ВВЕЧЕРІ
Теплий вечір на небокраї
розкладає багаття при зорях,
берегом дибає голуб –
шукає голубку сиву.
Хвиля – майже нечутна –
сама себе колисає,
вітер проходить мимо,
ніби мандрівець пізній –
ледь шурхотить пісочок
від легу-усінької ходи.
***
Не страшно їх –
бо не страшні вони.
Їх видно мовби на долоні.
А страшно нас…
О, як боюся нас –
своїх боюся…
***
Червиві яблука –
немов фальшиві друзі,
лежать в траві, гниють.
Проходиш мимо –
затуляєшикаєш носа.
Їх навіть свиням їсти не дають.
***
У літа від спеки
потріскались губи.
У вітру від спеки
крила відсохли.
В троянди від спеки
врода змарніла.
Гуска від спеки –
і та побіліла.
***
– Дитино, – сказала мама, –
не рви так душі,
бо порвеш.
Чого я не слухалась мами?
Чого я так душу порвала?
***
Живу в краю, де убивають мову –
знічев’я і зумисно, вчора й знову.
Гуркочуть кулемети і гармати –
хохляцькі кпини і московські мати.
І “смело в бой” ще чути з-поза рогу,
і маршування завчено у ногу.
Розчахують в твою оселю двері –
глухі до болю Бога, мов тетері.
Зі сліз твоїх збивають гоголь-моголь…
І все їм сходить з рук… І все – нічого…
© Галина Кирпа – Профіль вечора