0
0
Український режисер, білорус за походженням Сергій Лозниця ще в травні цього року представив документальну стрічку про Революцію гідності “Майдан”. Світова прем’єра відбулась тоді в рамках спеціальних позаконкурсних показів 67-го Каннського міжнародного кінофестивалю.
Як раніше передавало Радіо Свобода “до українського павільйону […] завітало стільки людей, що довелось розширювати територію за рахунок сусідів – павільйону Азербайджану”. Ажіотаж довкола стрічки, очевидно, був більш ніж багатообіцяючим.
Потім “Майдан” вийшов в обмеженому прокаті у Франції. А в кінотеатрах України стрічка була представлена тільки після показу на 5-му Одеському міжнародному кінофестивалі. Зрештою, 24 липня фільм побачили і українські глядачі.
Чи зрозуміли іноземці після перегляду “Майдану” Сергія Лозниці, що сталося в Україні взимку? Навряд, бо розгортання подій представлено, м’яко кажучи, нелогічно. Сам сюжет розділено на чотири частини: “Пролог”, “Торжество”, “Бойові дії” та “Постскриптум”.
У фільмі чомусь не приділено належної уваги причині чому зібрався Майдан. Немає жодного кадру про побиття студентів. Немає духу Майдану. Незрозуміло, чому відбулася Революція гідності, бо від перегляду стрічки може скластись враження, що українці розуміють гідність як підписання якихось угод.
Чи важливо взагалі, щоб іноземці розуміли? Надзвичайно важливо. Із усіх усюд кричать, що Україна програла інформаційну війну і треба брати реванш. З’явилась неабияка можливість зробити це на міжнародному кінофесті і привернути увагу мистецької спільноти до справжнього стану речей в Україні, оскільки вітчизняні ЗМІ поки з цим не справляються.
Який післясмак від перегляду? Чомусь… Та таке. Після зими, просоченої солоними слізьми і кров’ю, стрічка видається прісною. Сергій Лозниця як режисер і громадянин має право на власний погляд та сприйняття подій. Однак фільм документальний, а його автор несе моральну відповідальність перед кожним глядачем, бо події, обрані режисером для інтерпретації, обійшлися дорогою ціною для українців.
Наразі показ стрічки “Майдан” в кінотеатрах триває. І щоб зробити власні висновки, варто-таки переглянути фільм, хоча ажіотаж давно спав і більше десятка глядачів у залі кінотеатру годі й побачити.
Ганна Базиленко
