Вже понад півроку триває антитерористична операція на сході України. Пройшло три хвилі мобілізації. Чимало чоловіків виконують обов’язок захисту Батьківщини. Що ж робити у цей час жінкам, коли на їхні плечі лягає важкий тягар матеріального забезпечення родини, виховання дітей та вболівання за долю чоловіка-захисника?
“Якщо завдання чоловіка змінити світ, то жінки – надихнути його на це”, – взірцевий вислів, актуальний завжди. Історичні факти доводять, що у багатьох випадках саме жінки робили вирішальний крок у переломний історичний момент.
Представниці слабкої статі завжди були пліч-о-пліч з чоловіками у часи Другої світової війни. Вони нечасто тримали у руках кулемети, рідко керували танками, але при цьому їхня роль була надзвичайно важлива: статистичні дані свідчать, що близько 2 мільйонів жінок працювали у військовій промисловості для забезпечення боєздатності армії у часи війни. Медичний персонал на фронті також був сформований саме із жінок, які мали працювати оперативно у несприятливих польових умовах.
Сучасні українки не змінили поглядів стосовно своєї участі у долі держави. Увесь світ дізнався про Надію Савченко, українську військову льотчицю, штурмана-оператора вертольота Ми-24, яка відважно захищала свою рідну землю добровольцем у батальйоні “Айдар”.
Кажуть, що війна – це не жіноча справа. Зате перемога – завжди жіночого роду. У час, коли не вщухає стрілянина і невпинно ллється кров, так важливо залишити зерно моральності у серці, аби потім посіяти його у душі інших. Жінка завжди буде берегинею сім’ї і духовності, ставши матір’ю – учителем моральності й добра для своїх дітей. Згадаймо пісню Назарія Яремчука “Родина”: “Родина, родина – це вся Україна. З глибоким корінням, з високим гіллям…”. І нехай швидше об’єднаються Схід та Захід під крилами України-матері.
Яна Вільчинська