0
0
16 вересня на Майдані вшанували пам’ять засновника “Української правди” Георгія Гонгадзе. Це була чотирнадцята річниця його смерті.
Швидко сутеніло. Вогні свічок потопали в оксамитовій синяві неба. У повітрі клубився чадний дим скорботи, жалю за нездійсненим, ненаписаним, несказаним. Чи навіть навпаки – сказаним не в той час, усупереч комусь.
Обличчя присутніх були напружені. Ми мовчки стояли перед колоною. Коли лунали прізвища загиблих журналістів, усередині раз по раз рвалася якась тонка нервова струна. Їх називали поіменно, вказували роки життя й причину смерті. Деякі вироки залишилися неоскарженими: слова “загинув у ДТП”, “безслідно зник” чи “наклав на себе руки” звучали особливо трагічно.
“За роки незалежності в Україні загинув 71 журналіст”, – остання фраза просто обпекла. Сімдесят один! Так багато смертей за 23 роки фата-морганної незалежності й “паперової” демократії. Які тільки думки не сновигали в голові, коли ми стояли там, серед скорбот вечірнього Майдану, і слухали імена журналістів, що їх позбавили життя за право говорити. В один момент ставало справді лячно: “Значить, невчасно сказане може й для мене бути фатальним. Убивці й досі на волі, бо їхні жертви загинули «за нез’ясованих обставин». І до біса європейські демократичні цінності, коли так просто оголошується вирок «самогубство»!”
Навіть резонансна справа Гії не стала рубіконом у вітчизняній журналістиці. Слідство “тривало”, у той час як безкарність породжувала нових убивць. За 2000–2014 роки загинуло 39 українських журналістів. Ця цифра більше десятка років зводить нанівець усі наші демократичні поривання. Кричимо “Європа!” – а хіба держава, у якій нехтують основною людською цінністю – життям, може називатися європейською?..
За останній час українська журналістика пройшла не одне коло пекла. Медіаправо у 2014 році було майже нівельоване: 265 побиттів журналістів за вісім місяців, і сім нових імен у списку загиблих. Сьогодні кожна область оплакує своїх правдошукачів, які пішли із життя через надто сміливо сказану правду.
Усе-таки не можу не нагадати, що 16 вересня відтепер пов’язане ще з однією важливою датою – ратифікацією угоди про асоціацію з ЄС. Так хочеться вірити в можливість реформ, за які у свій час боровся Гонгадзе, у справедливість, у чесний суд. Принаймні в те, що “список 71” не поширюватиметься далі.
Валерія Ковтун
