0
0
Дуже довго вже не почувалася щасливою, і навіть цього не помічала. Просто никала по квартирі. Автоматично робила домашню роботу, для годиться. Не щодня готувала обід. Випраний висушений одяг кидала на край дивана, а скласти у шафу не доходили руки. Купа росла у вишину, аж доки від власної ваги падала на підлогу. На меблях у кілька шарів лягав пил. Нічого з того не бачила.
Із дітьми не гралася. Гамір дитячих ігор дратував. Стук, верески, галас, гасання з кутка в куток – не могла того витримувати. Постійно кричала на дітей, і вони переймали її розчарування і нещастя. Потім шкодувала, що не стрималася, і плакала у кімнаті, коли всі спали.
Із ним не говорила, уникала його, як і він її – аби тільки якось випадково не перетнутися, не зустріти, не торкнутися. Може, підсвідомо розуміла, що побачить у його очах правду, те, що підозрювала, але чого не хотіла знати.
Не ходила на роботу – і не могла, та й не мала роботи. Не виходила з дому. Не робила макіяжу. Не вбирала гарного одягу. Не відвідувала перукаря. Не зустрічалася з подругами у кав’ярні. Не слухала музики. Не сміялася. Не була…
© Корина Пезель – Korina Pezelj. ONA (priča u nastajanju)
З хорватської переклав Володимир Криницький
