Корана Сердаревич. Птахи
Птахи гинули одна за одною. Останніми згасли лебеді. Похилили шиї і повільно всихали, як нарциси в дідовому саду. Було їх дуже багато, і були вони повсюди.
Птахи гинули одна за одною. Останніми згасли лебеді. Похилили шиї і повільно всихали, як нарциси в дідовому саду. Було їх дуже багато, і були вони повсюди.
Рівно п’ять років тому покинув цей світ Дмитро Юліанович Онкович – поет і людина совісті.
Якось так воно виходить, що за всі роки нашої “незалежності” у нас нічого не виходить довести до логічного завершення. Усі наші “реформи” тріумфально оголошуються, пафосно починаються і тихенько закінчуються десь посередині.
Наші російські “брати” (які самі ж постійно питають: “а какой язык был первичным – русский или украинский?“) на таке запитання упевнено відповідають: російська. Україна і українська мова ж буцімто вигадані австро-угорцями (що за народ такий?), або поляками, або й особисто Отто фон Бісмарком у другій половині ХІХ століття >>>>
Секція мовної політики VI Всесвітнього форуму українців, проаналізувавши мовну політику сучасної Української держави, прийняла такі рекомендації:
Щоденник Александра Васовича, писаний протягом 2014-2015 років у Криму й на сході України – важливе джерело інформації про події російсько-української війни.
Як слід писати книжки: красивою літературною чи звичайною розмовною мовою? Дискусія давня, але досі не закінчена.
Я не вибираю того, що маю. Не вибираю, насправді, нічого: ні народження, ні сім’ї, ні імені, ні країни, ні народу – усе це мені накинуто.
Те, куди ми йдемо і ким/чим станемо, залежить переважно (а може й перш за все) не так від законів, що ухвалив парламент, і міжнародних договорів, які підпише президент, як від кожного з нас. Чи станемо ми філією “русскава міра” з відповідними культурними та мовними ознаками, чи вільною Україною?
Розмова з професором Колумбійського університету Юрієм Шевчуком про державу, мову і патріотизм іншомовних громадян України.