Чому Україна досі не має Великого герба

0 0
Read Time:8 Minute, 5 Second

19 лютого 1992 року Верховна Рада затвердила Тризуб як Малий герб України, визнавши його головним елементом Великого герба.

Проте самого Великого Державного Герба України не існує досі.

Та й з Малого Герба в українських містах знущаються так, ніби в нас тут якась Рязань, а не Україна:

Державний Герб України – один із трьох офіційних символів. Ще два – Державний Прапор і Державний Гімн. І затвердження цих трьох принципових для будь-якої держави символів завше викликали численні баталії.

Сто років тому

У листопаді 1917 року в УНР створили геральдично-прапорну комісію, якій невдовзі запропонували на вибір 5 концептуальних проектів, серед яких – і розроблений особисто М. Грушевським проект Великого герба.

На Великому гербі один з керівників УНР Грушевський пропонував намалювати золотий плуг на синьому полі як символ творчої мирної праці, а навколо нього державні знаки України – тризуб Володимира Великого, святий Юрій із галицько-волинським левом на щиті, козак Війська Запорозького, київська куша (лук) та львівський лев. Вінчати ж гербовий щит мав голуб із гілкою оливи – вісник національного замирення і спокою…

Роботу комісія так і не завершила через наступ більшовицьких військ. Та все ж 25 лютого 1918 року в Коростені Центральна Рада прийняла Тризуб за герб УНР. На той час тризуб набув популярності в країні – хоча б тому, що був зображений на запроваджених в обіг у грудні 1917-го карбованцях. А вже 22 березня 1918-го було встановлено малюнки Великого та Малого державних гербів за проектом Василя Кричевського.

З 22 січня 1919-го, після проголошення Злуки, Тризуб став використовуватися і як герб Західної області УНР. Залишався він і гербом гетьманської держави Скоропадського та Директорії.

Сучасність

Відкритий конкурс зі створення проекту Державного герба України, згідно постанови Верховної Ради, оголосили 24 червня 1991-го, ще за існування СРСР. Створили й робочу групу-журі з народних обранців, істориків, мистецтвознавців, музейників.

Вже на початку серпня, ще до проголошення Незалежності, провели наукову конференцію “Історичні традиції української національної символіки”. За її матеріалами парламентська газета “Голос України” надрукувала статтю “Яка символіка традиційна”, за підписом 23 депутатів та вчених, в якій подали наступне тлумачення Тризуба: “Тризуб, родовий знак Рюриковичів, очевидно, символізує триєдність та тривимірність світу, історичний зв’язок трьох поколінь в огляді людського життя, що пізніше трактовано християнством як єдність Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого, є й уособленням для нас соборності українських земель”.

На жаль, згадана конференція стала першою й… останньою досі: за більш ніж 26 років незалежності ні інститути Академії наук України, ані університети Міносвіти не провели ЖОДНОЇ наукової конференції як з питання державного герба, так і значення та походження Тризуба! Тому переважна більшість статей та книг про Тризуб написана дослідниками-аматорами та істориками-ентузіастами, а не дослідниками з інститутів Академії наук.

Зауважу: чим-чим, а відсутністю інтересу до символіки згадане вище ігнорування цієї важливої теми науковцями не поясниш! До прикладу, коли 4 жовтня 1991-го експертна група підбила підсумки конкурсу, для участі в ньому надійшло понад 200(!) робіт. А що нинішній герб – не чиясь кабінетна “вигадка”, свідчить наступне: 192 проекти містили зображення тризуба у різних контекстах!

Утім, як розповідав свого часу історик і громадський діяч, член конкурсної комісії Ярослав Дашкевич, “дехто намагався поєднати непоєднуване. До прикладу: серп і молот на тлі соняшника, а над ними невеликий тризуб, або ж тризуб, хрест, п’ятикутна зірка та орел, або сонце з променями, на його тлі серп і молот, над ними – тризуб. Як центральний символ пропонували зображення вишиваного рушника, птаха Фенікса, гілку калини, булаву”. Натомість, за його словами, представники Криму та Донбасу на засіданні комісії попереджали, що прийняття гербом тризуба може довести до “виходу деяких територій зі складу України”.

Переміг у конкурсі проект історика–геральдиста Андрія Гречила та художника Івана Турецького. На думку Гречила, тризуб у традиції періоду правління Великого князя Володимира був прийнятий не випадково: адже “саме за князя Володимира всі етнічні українські землі були об’єднані в одній державі. У 1918 році тризуб також було обрано гербом УНР як символ соборності українських земель. Такий герб має ідею поновлення традиції державності”.

Відтак, 26 років тому, у 1992-му, Верховна Рада України затвердила Тризуб як Малий герб України, назвавши його “головним елементом великого Державного герба України”. Якого, нагадаю, й досі не затверджено!

Як нагадує філософ Сергій Грабовський, “малий Герб виник суто прагматично. Аргументи Кравчука і Плюща при його затвердженні в 1992 році були такими: є держава, потрібен же хоч якийсь герб цієї держави. Давайте затвердимо, бо інакше ані паспортів, ані документів для виїзду за кордон, ані грошей друкувати не зможемо”…

Утім, насправді усе було не так просто, як видається. “Затвердження державної символіки затягнулося, – згадує народний депутат п’яти скликань Іван Заєць. – 24 серпня ВР проголосувала за незалежність України, а перший документ щодо символіки вийшов лише 15 січня, коли було затверджено лише музичну версію Державного гімну. 28 січня затверджено Прапор. І лише 19 лютого – Державний герб”.

Першою пропозицією на засіданні було затвердити як Державний герб України золотистий тризуб на тлі синього щита. Вона набрала лише 201 голос.

Комуністи вибудували лінію нападу в кількох напрямах. Перший – що тризуб “дискредитований УПА”. Другий – що слід організувати всенародний референдум, хоча всі розуміли: часу на нього немає. Крім того, говорили, що в тризубі “серединний зуб – це меч”, як у символіці ОУН. А депутат Матвєєв iз Миколаєва заявив, що американська ракетно–ядерна система “Трайдент” у перекладі означає “тризуб”, мовляв, навіщо мирній країні зображувати на своєму гербі зброю?

Інша лінія: тризуб потрібно “модернізувати”, обрамити колосками, віночком калини. Також вимагали “альтернативи”. Мещеряков пропонував серп і молот, Чародєєв – козака з мушкетом.

Аж коли нардеп-правозахисник Г.Алтунян зауважив, що серед противників Державного герба немає жодного українця, Народна рада оприлюднила заяву, що в разі неприйняття 19 лютого Державного герба вийде зі складу ВРУ та звернеться до народу і Президента щодо розпуску парламенту.

Розрахунок був правильним: комуністична більшість боялася втратити депутатські мандати, тож почала шукати компромісу. А.Матвієнко подав ідею про “малий герб” і “великий’. Тож помалу всі погодилися, що 19 лютого затвердять «малий», що передбачатиме прийняття колись і великого. За це і проголосував 231 депутат…

Від саботажу – до спроб скасування

Утім, спротив затвердженню повноцінного Великого державного герба на цім не припинився. Із пасивного саботажу у відчайдушний спротив він переріс через 5 років, у 1996-му, під час прийняття Конституції України.

Зауважу: коли у конкурсі на герб України 1991 р. переміг згаданий вище проект Гречила – Турецького, автори пропонували одразу малий та великий герби. У великому додавалися козак та лев-щитотримачі та інші елементи. На розгляд ж Верховної Ради кінцевого проекту подали вже без великого герба – бо, мовляв, за тих обставин він не пройшов би. Тому в лютому 1992 р. винесли лише один “просто” герб. А коли і його “завалили” під час голосування, Л. Кравчук схитрував: мовляв, давайте цей герб затвердимо як “малий”, а десь колись буде й “великий”, на якому кожен намалює те, що заманеться…

У1996 р. Конституційна комісія планувала вписати в остаточний варіант проекту Конституції України лише один герб. Однак у “конституційну ніч” це питання (разом з мовою та статусом Криму) стало предметом головних спекуляцій, і “великий герб” виник знову – у статті 20: “Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького… Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)”. Як бачимо, у самій Конституції, прийнятій 28 червня 1996-го й згодом сотні разів доповнюваній та змінюваній, навіть слово “Тризуб” свідомо не згадується.

Відтак 2 листопада 1996-го створили комісію з підготовки та проведення конкурсу проекту Великого Державного герба. Розглянули 420 (!) робіт, але… жодної не затвердили! У подальші роки проекти закону про затвердження Великого герба кілька разів поверталися на доопрацювання.

У січні 2001 року до Верховної Ради надійшов законопроект “Про великий Державний герб України”. Але пропонований варіант через “низку помилок і неточностей”, виправлених в останньому варіанті, вкотре не затвердили!

Наступна спроба відбулася вже при президентові Ющенкові: Мінкультури з 23 жовтня 2007-го по 1 вересня 2008 року проводило конкурс проектів Великого герба України. Цього разу, видавалося, все вийде: 15 липня 2009-го Кабмін навіть затвердив проект Великого Державного Герба. Він включав зображення Малого Герба у центрі, на синьому щиті з тонким золотим обрамленням, який тримають золотий лев із золотою короною Данила Галицького (ліворуч) та козак в золотому мундирі і червлених шароварах, озброєний золотими мушкетом та шаблею (праворуч); знизу – синьо-жовта стрічка, гроно калини й золоте колосся, а зверху – княжа корона Ярослава Мудрого. Проте у проекті знову знайшли “низку помилок і неточностей”, через що так і не внесли на розгляд Верховної Ради!

А п’ять років тому, при Януковичу, заповзялися реалізовувати ідею взагалі відмовитися від Великого герба та вилучити саму згадку про нього з Конституції. Зробити це намагалися руками створеної всупереч законодавству та Конституції Конституційної асамблеї, очоленої Л.Кравчуком. Знаний вмінням маневрувати “поміж краплинами дощу” автор афоризму “маємо те, що маємо”, всередині 2013-го запевняє: “Було б дуже добре ще тоді узаконити Великий герб. Проте цього не сталося, час втрачено”. На його думку, нинішній малий герб має отримати повноправний статус. “В Конституції ми маємо ввести одне поняття – герб, без малого чи великого. Коли будемо виносити на затвердження асамблеї концепцію змін Конституції, то запропоную такий варіант”.

На щастя, цей сценарій втілити в життя було важко: щоб правити статтю про державний герб (а це перший розділ Конституції), таке рішення слід затверджувати на референдумі… А потім Янукович втік до Росії.

До слова, тоді владі вдалося залучити на свій бік навіть співавтора малого державного герба Андрія Гречила. “Для України великий герб не потрібен”, – запевняв він. Як його вмотивовували, аби змінив думку на протилежну, не знаю. А мотив – залишитися в історії автором єдиного герба, зрозумілий: “Існуюча символіка сприйнята країною й себе виправдала. Час, коли це можна було зробити безболісно, вже минув”. То коли ж був отой “безболісний” час, і чому ним не скористалися, пане Андрію?!

Натомість колишній віце-прем’єр, академік Микола Жулинський, який на початку двотисячних очолював комісію з розробки Великого герба, наголошує його стратегічне призначення: “Передбачалося об’єднати Україну образами галицького лева та запорозького козака. Великий герб має бути символом об’єднаної України”, пише Юрій Никорак у газеті “Експрес”.

About Post Author

prostir

Happy
Happy
0 %
Sad
Sad
0 %
Excited
Excited
0 %
Sleepy
Sleepy
0 %
Angry
Angry
0 %
Surprise
Surprise
0 %

Average Rating

5 Star
0%
4 Star
0%
3 Star
0%
2 Star
0%
1 Star
0%

Залишити відповідь