Маленька балканська країна Чорногорія славна серед українців своїми морськими курортами. Дехто ще знає, що Чорногорія має складну історичну долю, схожу на долю України. Але чим насправді живуть чорногорці, що вони намагаються залишити по собі в світі – про це ми майже не знаємо.
Сьогодні хочемо розповісти вам про спільноту однодумців, які намагаються відродити перлини чорногорської культури й передати їх наступним поколінням чорногорців. Ідеться про громадську організацію “Starocrnogorski vremeplov” (“Старочорногорська машина часу”). Засмучені дикою модернізацією, розчаровані браком людяності сучасних чорногорців, Янко і Дражен Вуйовичі з міста Цетінє, духовної столиці Чорногорії, та Небойша Челебич із Подгориці, столиці адміністративної, вирішили створити таку організацію, щоб представити нинішнім чорногорцям та іноземцям візію чорногорської повсякденної історії.
Янко Вуйович. Фото: www.portalanalitika.me
– “Старочорногорська машина часу” – це оповідь про нас: хто ми були раніше, хто ми зараз. Не про Нєгоша чи короля Ніколу, а про стару Чорногорію, – каже Янко Вуйович, вживаючи при цьому стільки давніх чорногорських слів-архаїзмів, що мені доводиться про деякі перепитувати, що вони означають.
Це оповідь про нас: хто ми були раніше, хто ми зараз
Янко – гуморист, співак, збирач старовини. Цікаво, що в 2010-2011 роках Янко півроку вчився на підготовчих курсах Одеського національного університету імені Мечникова, вивчив українську мову. Утім, життя в Україні Янкові не сподобалося – чи не на кожному кроці іноземця намагаються одурити, а умови проживання в гуртожитках і на приватних квартирах просто нелюдські.
– Україна дуже цікава країна, мова ваша має багато спільного зі старочорногорською. Мені подобається українська кухня і українські пісні. На одному зі свят в Одесі і я заспівав чорногорських пісень, гарно мене прийняли як виконавця, – розповідає Янко. – Але побутові умови значно гірші, ніж у нас. Власне, через те довелося й повернутися додому, хоч я й планував закінчити в Україні магістерські студії.
Учасники “Машини часу” реставрують старі фотографії і відеозаписи, реконструюють давні зачіски й костюми, рецепти страв, записують і переспівують народні пісні.
Фото: www.portalanalitika.me– Ми зобов’язані зберегти своє минуле, убезпечити його від цілковитого забуття, – пояснює Янко мету роботи “Машини часу”. – Не можна, щоб усе в світі було в стилі “copy paste”. Сучасні культурні інституції ведуть нас у західну культуру, і не залишається місця для автентичного чорногорського. Ми з цим не згодні. Ми хочемо показати собі й світові, яка наша питома культура, наш традиційний побут.
Чорногорія останньою з республік колишньої Югославії відновила незалежність – аж 2006 року. До цього з часу кривавої анексії Сербією у 1918 році чорногорці жили з сербами у єдиній державі. Здебільшого серби вважають, що чорногорці не окремий народ, а етнографічна група, такі собі сербські бойки чи гуцули. І мова в чорногорців та сама, що й у сербів, хіба з певними діалектологізмами. Чи згоден з цим Янко?
– Ні, чорногорці ніколи не були сербами, не є зараз і не вірю, що колись будуть. Значна частина “чорногорців” називається сербами, але ні я, ні мої товариші до таких не належимо, – відповідає мій співрозмовник.
Янко розчарований тим, що чорногорська минувшина більше цікавить туристів і діаспорян, ніж самих чорногорців.
– Навіть наші старі фотографії – це ж надзвичайна цінність, ми навіть не усвідомлюємо яка. Це свідчення нашої давньої і самобутньої історії. А ми можемо все це втратити, якщо найближчим часом не повернемося лицем до свого.
Чорногорська хата. Фото: www.portalanalitika.me
Особлива тема – чорногорське житло. Його будували з тих матеріалів, які давала тутешня земля, відповідно до потреб місцевих жителів, тому давні чорногорці ніколи не хворіли так багато, як сучасні люди, які відмовилися від традиційного побуту.
Навіть одяг, який носили ще 100-150 років тому, захищав ментальне й фізичне здоров’я чорногорців, чого не дають сучасні синтетичні матеріали.
Найголовніша ж цінність старої доби – чорногорська пісня. Найперше її слід зберегти й поширювати. Янко сам любить співати й добре це вміє. Невдовзі планує і видати диск із записами тих старих і власних пісень.
Згадує Янко і про практичну цінність своєї роботи для всієї країни. Морем і пляжем зараз уже нікого не здивуєш, люди шукають чогось цікавого й незвичного. Важливим аспектом туристичної промоції Чорногорії міг би стати розвиток старочорногорської автентики і етнотуризму. Але на жаль, у самій країні це майже нікого не цікавить. Простіше отримувати гроші з росіян на морському курорті.
– Якось я йшов містом у цьому старому чорногорському костюмі й голосно співав народних пісень. Мене перепинила група французьких туристів, яким дуже сподобалася така атракція. Вони розпитували, що це за одяг, що за пісні, просили сфотографуватися з ними. Ми забуваємо про цей потенціал автентики, а іноземців цікавлять не бетон і скло готелів, а щось душевне, людське, незвичайне, – розповідає Вуйович.
Чорногорці. Фото: www.portalanalitika.me
Янко нарікає, що їхня діяльність не має практично ніякої підтримки, жодна культурна інституція не зголошується допомогти у цій важливій справі.
– Таке ставлення чорногорців до свого минулого дуже засмучує, – бідкається він.
Що тобі сказати, приятелю… Це біда не лише Чорногорії, а й багатьох інших країн, не тільки в Європі, а загалом у світі. Звісно, не йдеться про відмову від прогресу, але забувати свою мову, культуру не годиться ніякому народу. Тим і важлива робота спільнот, подібних до “Старочорногорської машини часу”, що вони дають змогу зберігати й привертати увагу до цінної вікової спадщини різних народів.
Якщо вас зацікавила діяльність “старочорногорців” – запрошуємо відвідати їхню сторінку у соціальній мережі “Фейсбук” або звертатися на електронну пошту: starocrnogorskivremeplov@mail.com.
0
0
