0
0
Джерельно-прозора назва України могла століттями дискутуватися виключно завдяки забороні читати першоджерела.
Приміром, у літописному повідомленні від 1187 р. йшлося, що за переяславським князем Володимиром Глібовичем “тужила вся Україна”. Значна частина Переяславського князівства була віддалена від кордонів Русі навіть більше, ніж сам Київ. Тому слово “Україна” не могло означати околиць князівства. А головне – не зрозуміло, чому про князя тужили саме прикордонні землі, а не все князівство.
Під 1189 роком у літописі про князя Ростислава Берладника згадується, що він приїхав “в Україну Галицьку” (князь в’їхав у князівство володіти ним як одним цілим, а не якимись його околицями).
У Галицько-Волинському літописі 1213 р. є запис: “Данило ж повернувся додому і їхав з братом і прияв Берестій, і Угровеськ і Верещин, Столпе, Комов і всю Україну”. Тобто знову йдеться не про околиці, а про все князівство Забужжя з центром в Угровеську (нині городище у с. Новоугрузьке Любомльського району на Волині).
Відомі повідомлення наших літописів про польських князів, які після походу на Галичину й Волинь верталися “в свою україну”, тобто у власне князівство.
Є безліч письмових і навіть друкованих підтверджень, що вживання назви Україна в літературі 12–17 ст. однозначно свідчить: термін “Україна” вживався як синонім “князівства”, “землі”. Україна позначає “наше князівство”, “наша земля”, “країна”. І нині по–українськи слово “країна” означає власне країну.
Приміром, існує універсал короля Стефана Баторія 1580 р., адресований “панам і рицарству, що живе на руській, київській, волинській, подільській і брацлавській Україні” (panom i rycerstwu na Ukrainie ruskiej, kijowskiej, wołyńskiej, podolskiej i bracławskiej mieszkającym). Це простий, надзвичайно прозорий перелік земель – Україн, включно з Україною Руською, тобто Галичиною.
Цікаво, окраїною чого могли бути неодноразово згадані в літописах Чернігівська Україна, Сіверська (Новгород–Сіверська) Україна, або, тим більше – Київська Україна?
У Пересопницькому Євангелії 1556-1561 років є згадка навіть про “Оукраины Иоудейскыя” – в значенні землі, князівства. Памво Беринда, 1627 р., церковнослов’янсько-український словник “Лексикон словенороський”: “страна” – країна. “У” просто десь загубилася у століттях.
Олександр Палій
