хоч я й не мусульманин римо-католицького обряду, раз-по-раз відчуваю потребу висповідатися
може, зараз і не найкращий час зізнаватися у своїй великій ганьбі, але я таки маю це зробити, бо тягар мовчання нестерпний, та й звідки в чорта я можу знати, коли насправді буде найкращий час
коли я командував ротою, обороняючи ділянку, врізану в краєвид, як ніготь у м’ясо, зі штабу нашої бригади щоденно отримував додатковий пай – банку консерви
велику овальну банку, в чиїй олійній черевині плавали шматочки оселедця
важко сказати, до чого я дійшов би, коли б спробував розтлумачити мотиви, з яких було видано такий наказ, поки солдати їли скромні порції рису й сочевиці без олії і приправ, тому й не думатиму про це
той додатковий пай я віддавав хлопцям з найдальшого бункеру
а олію залишав собі, щоб доливати у каганець з дуже чадним ґнотом
у світлі якого читав єдину книжку, знайдену в розваленому будинку, що слугував нам за командний пункт –
драйзерову «американську трагедію»
З боснійської переклав Володимир Криницький