0
0
Минає 12 день боротьби народу за шанс на можливість розбудови ліберальної демократії в Україні. Відчайдушна спроба народного волевиявлення отримала назву народної революції, що змушує нас згадати витоки цього соціального явища.
Одним з перших систематизаторів та етиків демократичної революції став відомий англійський ліберальний мислитель Джон Локк. Так в своїх роботах “Роздуми про славну революцію 1688 року” та “Два трактата про правління” Локк вказує на можливе “право народів на повстання проти тиранії”. Оскільки головним призначенням держави є гарантія природних прав людей (серед яких рівність, безпека), держава не має права посягати на реалізацію цих прав. Головною небезпекою для природних прав громадян є привілейованість носіїв владних повноважень. В дусі Дж. Локка написані відповідні статті в перших демократичних нормативно-правових актах світу. Так вперше право на супротив владі було зафіксовано в Декларації незалежності США 1776 р. (преамбула) та в Декларації прав та свобод людини та громадянина 1789 р. (ст. 2).
Локк писав про наше невід`ємне право на виправданий надодний бунт кілька століть тому, а його слова ще досі не втратили своєї значущості.
Ми маємо право на волевиявлення шляхом влаштування мирних мітингів та демонстрацій — це є реалізацією права у розбудові безпосередньої демократії в нашій державі. Нас підтримує ст. 39 Конституції України, що надає громадянам “право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування”.
Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання від 19 квітня 2001 р., зазначив, що, “згідно з ч. З ст. 8 Конституції України норми Конституції України, є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти. [1]
В 2004 році ми вже мали досвід Помаранчевої революції, що одразу стала об`єктом вивчення вчених політологів та соціологів. За даними моніторингового дослідження 2005 року, понад 20% респондентів, тобто п`ята частина дорослого населення країни, брали участь в цих подіях.[2]
На поставленні питання моніторингу “Що, на Вашу думку краще — терпіти всілякі матеріальні труднощі заради збереження в країні порядку, миру та спокою чи у разі значного погіршення умов життя виходити на вулицю з протестом?”, частка респондентів, які обрали шлях активного протесту, майже подвоїлась за десятиліття порівннянно з 1994 роком і становила у 2004 році 42,1%. [2]
З таким прогресивним зростом відданості народу колективній ідеї відбудови держави не залишається жодних сумнівів про позитивні зрушення в результатах гіпотетичного моніторингу 2013 року — за час сьогоднішніх революційних подій. Правосвідомість українців невпинно зростає з кожним кроком подій у напрямку національної відбудови. Проте і сьогоднішній стан постійно зростаючої правосвідомості громадян України є питанням, що вирішує час і теперешня орієнтація в політичній ситуації України.
Так згідно з дослідженням доктора філософських наук М. Требіна, “націленість на розбудову демократичного суспільства, правової держави ще не є гарантією досягнення проголошених цілей. Для більшості пострадянських держав характерна євразійська модель розвитку, що акцентує увагу на інтересах держави, нації.” За словами професора особистість громадянина у єрвразійській моделі розбудови держави є “безправною у відносинах з державною владою”. [3]
Відповідно саме сьогоднішній вибір українців може стати остаточним у питанні формування нас як сильної, могутньої та свідомої нації. Звернення до євразійської моделі — вибір особи, що прагне шукати опору в харизматичному лідері, а не в можливості плюралізму народних рішень.
Так за словами М. Требіна, особистість у демократичному суспільстві більше покладається на власні сили і можливості, держава розглядається як «арбітр», що строго охороняє індивідуальну свободу, безпеку, власність своїх громадян і діє у відповідності з вимогами права. [3]
То яку ж модель правосвідомості оберемо ми — тільки наш вибір, вибір нашої всенародної волі. Народні демонстрації як наше природне право на рівність, безпеку, свободу слова, є, на думку українських вчених, опорою для формування нашої правосвідомості.
Так за словами Н. Сухицької, власне з позиції держави “основними позитивними чинниками формування правової свідомості можуть бути: реальність правового захисту громадянина правоохоронними органами і судом; право на самозахист, гарантоване державою кожній особі; правовий захист сім’ї; загальне та спеціальне утримання в адміністративному і кримінальному праві як фактор формування поваги до приписів держави, правопорядку і правоохоронних органів; інформаційні відносини як чинник правокультурного наповнення інформаційного поля країни і правовиховного впливу на особу; правова освіта учасників педагогічного процесу як перша ланка у формуванні правової свідомості громадян України.” [4]
Саме час обрати державу, в якій ми хочемо розвиватись, ставати краще, виховувати наступні покоління і жити, не ховаючи своє щастя від влади, що не стала для нас підтримкою.
Джерела:
1. Приватне життя і поліція//Римаренко Ю.І. [Електронний документ] Режим доступу:
http://pidruchniki.ws/16850303/pravo/svoboda_zboriv_mitingiv_pohodiv_demonstratsiy
2. Революція як констеляція: національні особливості громадянської активності//В. Степаненко [Електронний документ] Режим доступу:
http://i-soc.com.ua/institute/1-stepanenko.pdf
3. Правосвідомість громадян України: стан та види деформації //Требін М.П.[Електронний документ] Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/vkhnu/Soc_dos/2009_844/articles/Trebin.pdf
4. Правосвідомість громадян України: стан та напрямки розвитку// Сухицька Н.В.[Електронний документ] Режим доступу: http://sn-jurid.crimea.edu/arhiv/2012/25_1law/008_suxi.pdf
Автор: Gadfly
