0
0
В українській науці можна зустріти безліч думок, щодо значення та призначення революції в Україні. Найлаконічніше прозвучав би епіграф до статті О.Коляси — слова Конфуція “Коли слова втрачають своє значення, народ втрачає свою свободу”. Ці слова — більше ніж афоризм, вони є найвлучнішою ілюстрацією сьогодення.
Згадаємо, що конфуціанські ідеї, які були широко використанні в створенні морально-етичних норм, формуванні філософських та релігйних постулатах Китаю, отримали статус державної ідеології, яка оповила усі сфери життя китайського суспільства до ХХ століття.
Центральною ідеєю конфуціанства є людинолюбство, що обумовлене практичною користю шанобливого ставлення однієї людини до іншої. Саме людинолюбною є і “благородна людина” – тобто та людина, якій “властиві обізнаність, обов’язковість, чуття міри, законослухняність, самовимогливість”.
Ідеологія конфуціанства ставила в першу чергу розвиток самої людини, а вже людині, що намагалася осягнути досконалість, можна було довірити розвиток держари. Зі східними ідеями можна провести паралель з більш близькою для українця теорію соціального контракту (Т. Гоббс, Дж. Локк), що з розумінь взаємокорисного співжиття людей виступає за дотримання людьми законослухняності, поваги до чужої приватної власності.
То ж революція свідомості, революція духу, етичне потрясіння, що спалахує в душі кожного громадянина передує революції в державі — складному соціально-політичному механізму?
Що ми повинні знати про революцію як явище? Наскільки ми до неї готові?
На думку О. Коляси, “революція” є глибокі якісні зміни в розвитку природи, суспільства і т.д. У деяких джерелах поняття “революція” розглядається в парі з поняттям еволюція: „Еволюція і революція (від латинського evolutio – розгортання; revolutio – переворот, різка зміна) – дві нерозривно пов’язані, необхідні форми єдиного процесу розвитку.
Еволюція – поступовий розвиток предмету при збереженні його сутності в процесі якісно-кількісних змін; революція – стрибкоподібна якісна зміна основи існування предмета, його сутності, етап розв’язання істотних, основних суперечностей”. [1]
Власне з наведених визначень стає зрозумілим, що революція це не є початком нового, це є лише закінчення старих порядків. Революцією можна закреслити себе, своє суспільство таким, яким би ми їх не хотіли бачити якісно. Проте фундамент нової структури може бути зведений лише на нових постулатах, принципах, вірі.
Важко не погодитися із словами видатного флософа М. А. Бердяєва, який казав: „Революція – кінець старого життя, а не початок нового життя, розплата за довгий шлях. Під час революцій розплачуються за гріхи минулого. Революція завжди свідчить про те, що можновладці не виконали свого призначення… У суспільстві були хвороба і гнилизна, які і спричинили революцію. Це правильно і щодо старого режиму, який передував французькій революції, і щодо старого режиму, який передував революції російській”. [1]
Будучи готовими руйнувати старе, ми повинні бути готовими до зростання нового.
Так, згадуючи події Помаранчевої революції 2004 року власне процес якісної еволюції досягнутий не був. Звичайно, Помаранчева революція змогла пробудити в нашому народі спалах протесту, створити революцію духу, підняти на ноги зневірених щодо свого майбутнього українців. Як зазначає російський дослідник О. Бузгалін, „рядові” активісти Майдану здобули дещо більше, ніж матеріальні блага, – „неоціненний досвід реальної самоорганізації і політичної боротьби, досвід, який показав, що вони – сила, в принципі спроможна перемогти владу й змінити суспільну систему. Більше того, як і кожна революційна дія, самодіяльність мас привнесла у ці події і дещо більше. Майдан, по-перше, став досвідом спільної самостійної історичної дії громадян, досвідом самостійного „творення історії”, а це означає – кроком на шляху соціального визволення”. [2]
Майдан же 2013 року вже не є революцією, знишенням старих порядків. Він став еволюцією свідомості українців, їхнім бажанням будувати майбутнє на руїнах олігархійчного минулого, моментом відродження тих ліберальних начал, що зародилися з проголошенням Акту незалежності України.
Як стверджує у своїй статті Г.Ялівець, нинішній євромайдан відрізняється від майдану-2004 відсутністю політичних лідерів і наявністю конкретних ідей, що підтверджує ідею Євромайдану як кульмінаційного моменту еволюції громадяської свідомості. [3]
“Між революціями тоді і зараз є дві великі відмінності. У 2004 році майдан створювали політики, цього року – створює суспільство” – додає політолог Дмитро Видрін, наголошуючи що саме зараз підішла епоха створення української правової держави та українського громадянського суспільства. [3]
Джерела:
1. Революція чи еволюція?// Олег Коляса [Електронний документ] Режим доступу: http://www.lnu.edu.ua/faculty/Phil/Koliasa.pdf
2. До питання про визначення поняття громадянського суспільства і української революції 2004 року// Ірина Кресіна [Електронний документ] Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pome/2005_6.pdf
3. Євромайдан проти помаранчевої революції. Люди йдуть вже не за месією, а за європейськими цінностями// Галина Ялівець [Електронний документ] Режим доступу: http://nbnews.com.ua/ua/tema/106269/
Автор: Gadfly
