0
0
Місто-привид Фамагуста на Кіпрі приваблює туристів своєю незвичайністю. Ще у відносно недалекі 60-ті минулого століття тут процвітав один з найфешенебельніших курортів Середземномор’я, а місцеві пляжі відвідували найвідоміші знаменитості.
Зараз, Фамагуста – зона відчуження, що обнесена колючим дротом і цілодобово охороняється турецькими жандармами. Час у Фамагусті застиг у 1974 році, і ця історія – місця, покинутого людьми і застиглого в часі – щось середнє між Кубою і Чорнобильською АЕС.
Від античності до Середньовіччя
Усього за 6 км на північ від сучасного міста Фамагусти на Кіпрі колись був найбагатший і наймогутніший поліс на острові – Саламін (інша назва – Саламіс), заснований, за легендою, зразу після Троянської війни. Понад тисячоліття цей поліс був столицею кіпрських царів і центром торгівлі Східного Середземномор’я. На узбережжі біля Саламіна у III ст. до н.е. Птолемей II, цар Єгипту і союзник Риму, заснував ще один поліс – Арсіною.
Землетруси 332 і 342 рр. не пощадили обидва міста. Римський імператор Констанцій віддав перевагу Саламіну (перейменованому в Констанцію) і знову його відбудував. Незабаром це місто стало центром Кіпрської церкви, а на руїнах Арсіної виникло невелике рибальське поселення – Фамагуста. У VII ст. настав і її час: жителям Саламіна-Констанції довелося покинути свій через постійні напади арабів-мусульман. Сьогодні відновлені під час розкопок форум-гімнасій і амфітеатр Саламіна вважаються практично візитними картками Північного Кіпру.
Річард Лев’яче Серце, королі Кіпру і ревнивий комендант
1 травня 1191 р флот англійського короля-хрестоносця Річарда Лев’яче Серце, що прямував з Родосу в Аккру, потрапив в бурю. З чотирьох кораблів, викинутих на берег, один уцілів, але його пасажири – сестра і наречена короля – стали бранцями узурпатора Кіпру Ісаака Комніна. Відповідь Річарда був симетричною: він захопив острів, дочекавшись, коли імператор його ненадовго покине. Після цього на довгі роки, аж до кінця XIII століття, Кіпр залишався у володінні хрестоносців.
Фамагуста стала значним поселенням Кіпру тільки в кінці XIII ст., з падінням християнських королівств Палестини. Саме завдяки хрестоносцям Фамагуста дуже скоро стала містом, де влаштувалися ті, хто все ще мріяв повернутися на Святу Землю. Були ці сподівання марними, зате Фамагуста перетворилася в багатий торговий порт, захищений грізною фортецею.
З 1328 по 1374 рр. представники династії Лузіньянів, що номінально вважалися королями Єрусалиму, а фактично – королями Кіпру – коронувалися в Соборі Святого Миколая в Фамагусті. У 1374 Фамагуста була анексована Генуєю, яка виграла війну з Кіпром. Династія Лузіньянів згасла в 1489 році, після чого, за заповітом вдови останнього короля, Катерини Корнаро, Кіпр перейшов до Венеції.
У 1505 р комендантом фортеці і замку Фамагусти був призначений Христофоро Моро. Фортеця вже була відремонтована, а замок перебудований в ренесансному стилі. За легендою, з однієї з його веж у 1508 році комендант Моро скинув тіло вбитої дружини, запідозреної ним у невірності, після чого наклав на себе руки. Ця похмура історія можливо лягла в основу трагедії Шекспіра «Отелло».
Від імперій до республіки
Фортеця Фамагусти на Кіпрі знаменита не тільки вежею Отелло, але і героїчною обороною в 1570-71 рр. під час облоги міста військами турецького султана Селіма II. Облога тривала 10 місяців, але сили були явно нерівні. Венеційцям довелося здати місто.Однією з умов здачі був безперешкодний вихід солдатів з Фамагусти. Лала Мустафа-паша, командувач турецької армії, погодився на ці умови, але обіцянки не дотримав.
Туреччина володіла Кіпром до 1878 р. У Фамагусті для проживання греків було відведено південний прибережний район Вароша. Православні й латинські храми стали мечетями. Став мечеттю і Собор Святого Миколая (нині мечеть Лала Мустафи-паші), але більшість греків-кіпріотів продовжувало таємно відправляти християнські обряди. З 1878 по 1960 рр. Кіпр був британською колонією, але турки й греки як і раніше жили роздільно.
У 1960 р Кіпр отримав незалежність, при цьому за обома громадами збереглося повне самоврядування. Це дозволило почати розвивати туристичний бізнес. Фамагуста стала відома на Кіпрі нерухомістю, туристичною привабливістю. Вона стала одним з найпрестижніших курортів. Серед її гостей були Бріжит Бардо і Елізабет Тейлор з Річардом Бертоном. В районі Вароша розгорнулося повномасштабне будівництво готелів на першій лінії, а на другій – по сусідству з будинками в колоніальному стилі – з’явилися нові вілли.
Місто-привид Фамагуста
14 серпня 1974 р. до Фамагусти підійшли танки: так уряд Туреччини відреагував на бажання греків-кіпріотів возз’єднатися з Грецією. 16 серпня місто зайняли турецькі війська. Жителі району Вароша, які втекли від обстрілів і бомбардувань, і не підозрювали, що залишають свої будинки назавжди. Їм було оголошено, що вони зможуть повернутися, як тільки ситуація буде врегульована. Район був обнесений бетонними парканами з колючим дротом, і місто-привид стало жорстокою реальністю. Врегулювання ситуації в цьому районі Фамагусти триває вже 40 років.
За резолюцією ООН 1984 р. оселитися в районі можуть тільки колишні місцеві жителі, проте фактична влада – турецька – це забороняє. Саме тому на пляжах Вароші, які вважалися чи не найкращими не тільки в Фамагусті, а й у Середземномор’ї, сьогодні безлюдно. І фешенебельні готелі, побудовані на початку 1970-х, і акуратні будиночки греків навряд чи дочекаються своїх господарів і постояльців.
Заборонена зона Фамагусти відразу привернула увагу «сталкерів». Одяг, техніка, посуд – все було розграбовано ще в перші роки існування «мертвого міста». «Умільці» повиймали алюмінієві рами з вікон, розібрали й винесли меблі, витягли всю начинку з покинутих автомобілів. І це незважаючи на те, що вхід і в’їзд на закриту територію досі дозволений тільки турецьким жандармам, представникам ООН і журналістам.
Втім, в останні роки пройти або проїхати на туристичному автобусі по периметру «мертвого міста» дозволяється під час екскурсії у Фамагусту, але погуляти містом як і раніше не вийде. Порушникам загрожує великий штраф і подальша депортація. Всі фото крупним планом, які можна знайти в блогах і ЗМІ, отримані або нелегально, або за спеціальним дозволом для іноземних журналістів.
