0
0
У мистецькому світі щодня щось відбувається, змінюються тенденції і стилі, з’являються нові обличчя, відкриваються нові студії і платформи. У цьому калейдоскопі подій і новин легко загубитися, але й можна віднайти для себе щось нове – те, що яскраво виділяється серед інших, життєздатне і самостійне.
Київська художниця не визнає меж, прислухається лише до свого серця і живе своїми роботами. Вона пише у соцмережі статус “Ти не маєш влади наді мною” – і це правда. Сьогодні для “Українського простору” про свою любов до малювання розповідає незалежна і талановита Уляна Нешева.
С.В.: Ким ти стала б, якби не була художником?
У.Н.: Гадаю, років у двадцять я поповнила б списки самогубців, бо у цій реальності мені без мистецтва робити нема чого. Стаю старша – і все ясніше бачу роль живопису в моєму житті. Це частина мене , з якою я народилася і помру.
С.В.: Що тобі необхідно для роботи?
У.Н.: В першу чергу самотність. Завжди радію людям, що надихають. Вони зустрічаються вкрай рідко і тому дуже цінні.
С.В.: Ти ілюстратор. Скажи, як ти працюєш з книгою, якщо не любиш рамок і дедлайнів?
У.Н.: Я працюю тільки з тими людьми, котрі точно знають, чого від мене очікувати. Тим паче поети, як правило, ще більш неорганізовані, тому питань про строки навіть не виникало.
С.В.: У соцмережі Вконтакте є група, де кожен може придбати футболку з твоїми малюнками. Розкажи детальніше про NESHEVA Sketch CLTHS. Як виникла ідея? Чи буде проект розвиватися далі? І чи побачимо ми інші речі, у тому числі, сукні? Я таку точно собі купила б 🙂
У.Н.: Навіть не пригадаю, як з’явилася ідея, але вона втішила мене як іще один спосіб самореалізації. Ми плануємо розвинути це до повноцінного бренду і не будемо зупинятися на майках і світшотах, тому можливості потішити дівчат сукнями я не відкидаю.
С.В.: Відомо, що ти переїхала до Києва працювати. Нове місто вплинуло на картини?
У.Н.: Це сталося аж 7 років тому і саме в цей час я розпочала роботу над основними важливими для мене проектами. Не думаю, що це місто так на мене впливає, скоріше, люди. У Києві я зустріла найкращих людей і далі їх зустрічаю.
С.В.: Період відпустки ти називаєш островом. Чому?
У.Н.: Острів – це стан абсолютної гармонії. Це стан своєрідної невагомості, коли тебе від життя відділяє вода. Варто лише дозволити їй не підпускати до тебе нікого й нічого. На острові є тільки ти і все, що ти любиш. Тільки цей острівний стан не дає тобі остаточно зійти з розуму і відновити гармонію із собою.
С.В.: Море чи гори?
У.Н.: Однозначно море.
С.В.: У живописі є теми, які тобі неприємні?
У.Н.: Мабуть є, але мене вони ніяк не стосуються.
С.В.: Що ти можеш сказати людині, яка хоче стати художником?
У.Н.: Не думаю, що можна хотіти стати художником. Якщо це вже трапилось, я можу привітати і поспівчувати. Художникам можна все, і вони приречені на вічні пошуки зіткнень з реальністю. Це і є мистецтво.
С.В.: І, якщо можна, кілька слів читачам “Українського простору”.
У.Н.: Не бійтеся говорити про почуття – може статися таке, що завтра вам вже не буде що сказати, або не буде кому.
С.В.: Дякую за розмову. Творчих успіхів, нових ідей і натхнення!
Спілкувалася Стефанія Виноградова
