0
0
Сьогодні Україна переживає один з найдраматичніших періодів своєї історії. Перебуваючи в стані громадсько-політичної кризи, вона болісно прагне перебороти внутрішню смуту й визначити власний шлях розвитку як великої демократичної держави.
Майбутнє України визначається, насамперед, унікальним геополітичним положенням, а також багато в чому буде залежати від того, що держава має талановитий народ з високим духовним потенціалом, терплячим, невибагливим, вільним від владних амбіцій. Саме це є винятковим багатством України, і якщо подивитись в історію нашої держави, то можна впевнитись, що український народ здатний на великі соціальні здійснення. І цей час настав. Саме сьогодні Україна повинна вибрати правильний вектор розвитку власних традицій та зберегти власний нейтралітет.
Основним пунктом українського державного будівництва політичний діяч, історик та публіцист В.Липинський вважав встановлення класократії з правовою – “законом обмежаною і законом обмежуючою” – монархією. Устрій класократії відзначався рівновагою між владою і свободою, між консерватизмом і прогресом. В цій системі громадянство наділене свободою економічної, культурної і політичної самодіяльності. Але ця свобода дисциплінована авторитетом сильної і стабільної державної влади.
Щодо зовнішньої політики Липинський дотримувався погляду, що найбільшу загрозу для України являє така ситуація, коли вона стає тереном суперництва російського і польського (європейського) імперіалізмів, і при цьому ця боротьба ведеться руками і коштом самої України. Майбутня українська держава за Липинським має шукати шляхів до мирних і добросусідських стосунків з постбільшовицькою Росією та Білоруссю, тобто дотримуватись євразійського вектору. Але як ми пам’ятаємо, нещодавно Україна ледь не ввійшла в Митний союз з цими державами, не врахувавши, що входження призведе до істотного звуження суверенітету України. В економічному аспекті інтеграційна привабливість Митного союзу та ЄврАзЕС для України дуже слабка, інтеграційна база (зовнішня торгівля, промислова кооперація тощо) значною мірою втрачена, і перспектив її відновлення немає; у політичному аспекті – входження України до інтеграційних утворень з Росією вигідне насамперед і в найбільшому ступені РФ, і воно перекриває європейські перспективи України.
Що ж до євроінтеграційного курсу, то він є невід’ємною складовою демократичних та економічних реформ, які відбуваються в нашій державі. У свою чергу результативність цих перетворень безпосередньо пов’язана з реалізацією європейського вибору України. Усвідомлення цього взаємозв’язку має стати для українського суспільства потужним консолідуючим фактором, стимулом для активного і динамічного поступу обраним шляхом. Але цю перспективу ми можемо оцінити як нереальну, бо дуже багато негативних проблем.
Отже, ми прийшли до висновків, що моменти невизначеності у зовнішньополітичній стратегії й коливань у ключових геостратегічних пріоритетах, що продовжують зберігатися, створюють несприятливе тло для реалізації планів активізації присутності України на світовій арені. Ця невизначеність має бути подолана, однак, не шляхом інтеграції країни в міжнародну організацію, що виключає членство в інших або вибору одного з «векторів» за рахунок цілковитої відмови від інших, а за допомогою розбудови багатовимірної системи міжнародних відносин у нових реаліях багатополярного світу.
На жаль, сьогодні Україна стала центром геополітичних зрушень та причиною зміни в світі не тільки в географічному плані, а також ареною для геостратегічних конфліктів країн-гегемонів та глобальних світових організацій. Ми стали свідками зламу біполярного світу, у світі з’являються нові гравці, які, незважаючи на економічну кризу, стабільно розвиваються. В контексті цих геополітичних змін Україна повинна пристосувати свою державну політику та модернізувати її таким чином: шляхом реформування політичної системи; формування відкритої соціальної та політичної системи, шляхом інтенсифікації соціальної мобільності та інтеграції населення в політичну спільноту; шляхом трансформації політичного управління та боротьбою з корупцією.
Юлія Проворченко
