Read Time:3 Minute, 26 Second

Демократичні зміни, що відбуваються на теренах України сьогодні, – це не лише реалізація народного волевиявлення, а й в першу чергу забезпечення безпеки тих самих людей, заради яких і водночас силами яких ця народна воля сьогодні здійснюється. Головним ризиком звичайно постає можливість громадянської війни в України.

[adsense_id=”1″]

Такий ризик підтверджується нещодавнім коментарем журналіста В.Портнікова, який повідомив ТВі, що на сьогоднішній день можливість введення внутрішніх військ на Майдан безперечно наблизить Україну до громадянської війни. Портніков зазначив, що “потрібно хоча б розпочати переговори з владою, й владі потрібно дослухатися до тих, хто вимагає покарання, а не думати, що можна розігнати Майдан і потім виконувати якісь вимоги. Ще один силовий момент може бути незворотнім. Це повинна бути розмова на рівні народу”.

Безславний досвід 30 листопада став фатальною помилкою влади, що не лише заперечило будь-яку можливисть ліберального розвитку новонароджненної вільної думки, а й нагадало нам про кривавість будь-якої еволюційної зміни в суспільстві. Письменник А.Стріндберг сказав чудові слова про сьогоденний можливий хід подій: “Коли держава починає вбивати – вона починає називати себе Батьківщіною”.

Що може виправдати як злоякісну, так як найшляхетншу мету як не цінність людського життя? Дане питання стало центральним ще з часів славнозвісного маккіавелівського “Принца” i досі відповідь на нього залишається суперечливою, адже мета може й справді предстати перед нами у світлі ошатних лозунгів, ідей, прагнень і здаватися такою, заради якої варто пожертвувати усім.

Можливість громадянської війни в Україні – питання часу. Чи будемо ми підготовленими до жертв ймовірних змін в суспільстві?

За словами українських вчених В.Марченка, М.Цюрупти, Г.Костенка громадянська війна – це організована збройна боротьба всередині країни між класами, соціальними групами, партіями за державну владу. Як ми бачимо, загальною політичною основою громадянських війн є боротьба за владу, зміна або спроба змінити політичний режим збройним насильницьким, непарламентським, а значить й антиконституційним шляхом.

Сторони громадянської війни переслідують, зазвичай, протилежні цілі: збереження, збільшення влади або навпаки, її захват, перерозподіл, заміна правлячої еліти. Захват або перерозподіл влади необхідні для того, щоб реалізовувати сторонами свої соціально-економічні та політичні замисли. Так єдинобажаним гіпотетичним результатом громадянської війни в України стане створення громадянського суспільтства егалітарної фоpмації як розвиненої форми соціальної інтеграції людей. Так, класик соціологічних наук Е.Дюркгейм аналізував його через проблему солідарності, вважаючи що «головною моральною цінністю нового типу солідарності, [громадянського суспільства] є індивід». Американський соціолог Дж.Александер трактує громадянське суспільство як сферу універсалізації громадянської солідарності, як «місце» формування відчуття взаємозалежності один від одного. Ідейному забезпеченню процесу провадження громадянського суспільства підпорядковані: а) концепція індивідуалізму, у якій людина розглядається як першооснова суспільного та політичного устрою, найвища соціальна цінність; б) принцип непорушності права приватної власності; в) ідея місцевого самоврядування, що передбачає диференціацію й відносну автономію організації та здійснення різних форм публічної влади.

Маючи перед собою шляхетну ціль побудови громадянського суспільства, поняття громадянської війни логічно має спиратися на певні основні постулати. Так, український вчений С.Вовк пропонує при визначенні справедливості війни враховувати наступні умови:

1. Наявність справедливої причини, що стоїть на початку військових дій та війни. Справедливою причиною можна вважати захист своєї країни від зовнішньої агресії, намагання повернути те, що було втрачено внаслідок агресії (перш за все території), покарання за здійсненний акт агресії проти рідної держави та народу.

2. На чолі воюючих держав повинні стояти уряди, які прийшли до влади легітимним шляхом і мають підтримку всього або більшості народу.

3. Кінцевою метою війни повинно бути підписання більш справедливого миру.

4. Цінності, які будуть досягнуті в результаті війни, матеріальні і, особливо, моральні, повинні перевершувати можливі втрати.

5. Засоби ведення війни застосовуються проти регулярних армій, професіональних військових та воєнних споруд, а цивільне населення та цивільні споруди не стають основними об’єктами прояву насильства.

6. Низька ступінь ескалації насильства, відсутність крайніх форм насильства: геноциду, терору та масових вбивств людей.

Джерела:
1. “Ознаки та соціальна природа громадянської війни”//С.О. Вовк – [Електронний документ] Режим доступу:
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vsntu/polit/2012_136/2012_136/136_12.pdf
2. “Український соціум” [Електронний документ] Режим доступу:
http://old.niss.gov.ua/book/Krysachenko/9-0-Ukr_Socium.pdf
3. “Історичний розвиток поняття “громадське суспільство” як свідчення сутністної еволюції його взаємовідносин з державною владою”// Л.М. Усаченко
[Електронний документ] Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum./sp/2008_3/5.pdf

Автор: Gadfly