0
0
Сьогодні українці є свідками історичних подій, які визначать майбутнє нашої країни на багато років вперед.
З 2014 року Україна зробила безпрецедентний ривок у зміцненні державності з часів незалежності. Каталізатором подій стала Революція гідності та доволі успішне протистояння Росії у новітній війні. Війна ще далека від завершення, а російська агресія і намагання захопити Україну будуть на порядку денному до тих пір, поки буде існувати Росія у нинішньому вигляді.
Успішне для України завершення війни воєнним шляхом чи з допомогою миротворців, або за допомогою впливу міжнародних санкцій на Росію, не означає що нове бойовище не повториться. Українцям варто звикнутися з думкою, що поруч сильний і агресивний ворог, який, до того ж, бачить одним із головних своїх завдань знищення України. Не допоможе і прихід (хоча автор не вірить у цю можливість в середньостроковій перспективі) демократичних сил до влади в Росії. Швидше навпаки, прихід демократів в Росії до влади може викликати в Україні хвилю братання (особливо серед проросійськи налаштованого населення), зменшення пильності суспільства і готовності до опору в майбутньому. А опір потрібно буде чинити ще не одне покоління, навіть за сприятливих для України обставин.
Воєнні дії завжди розглядаються з розрахунку затрат на їх ведення. Це і економічні і людські затрати. Росія недооцінила затрати на ведення війни проти України у 2014 і 2015 роках. Зазнавши суттєвих втрат, як економічних (бойова техніка, санкції), так і людських, Росія була змушена піти на мирні переговори в Мінську, що дало Україні час перегрупуватися і створити потужну боєздатну армію.
Росія не наважилася почати повномасштабну війну проти України у 2014 році. Щоб зменшити ймовірність повномасштабної агресії у майбутньому та суттєво збільшити шанси на перемогу у разі її початку, і держава і звичайні українці мають перейматися питаннями зміцненням ідентичності. Сильна армія та потужна економіка дають ресурси для спротиву агресору. Так само національна ідентичність є величезним ресурсом для спротиву агресору і до певної міри запобіжником для війни. Якщо про армію та економіку йдеться чи не в кожному політичному виступі, питання ідентичності як безпекового чинника, на жаль, обговорюються і розробляються менше. Українська ідентичність базується на таких китах: мова і культура, історія і релігія.
Завдяки активній діяльності істориків, серед яких варто відзначити Інститут національної пам’яті, активістів та політиків, вдалося провести декомунізацію, визнати ОУН, УПА, Січових стрільців та інші військові й політичні формування борцями за незалежність України на державному рівні, відкрити архіви СБУ та провести багато інших заходів. Росія зазнала нищівної поразки у боротьбі за історичну пам’ять українців. Якщо ще п’ять років тому топові політики завзято брали участь у побєдобєсії, зараз Україна відзначає день пам’яті та примирення, а російський наратив про Вєлікую атєчєсвенную канув у Москву-ріку. Понад 70% українців вважають Голодомор геноцидом і цей відсоток зростає практично щороку. Прилавки книжкових магазинів переповнені якісною історичною літературою. Звісно, Росія ніколи не полишатиме спроби нав’язати українцям свою історію, але їй це що далі то важче буде робити. Українці ж мають так само активно робити те що й робили – відновлювати історичну пам’ять на державному, комерційному та громадянському рівнях.
Наступні кілька тижнів будуть критичними для зміцнення національної ідентичності. Не менш критичними, ніж відновлення боєздатності армії у 2014 році. Мова йде про томос на автокефалію для української православної церкви та голосування у Верховній Раді за законопроект “Про забезпечення функціонування української мови як державної” №5670-д.
Томос про автокефалію дає українцям мати свою канонічну православну церкву. Враховуючи те, що в Україні ХХХ мільйонів православних, ця подія матиме важливий довгостроковий вплив на зміцнення української ідентичності. Українська православна церква була під впливом Москви протягом 300 років, тому надання томосу на автокефалію – це подія історичного масштабу. Надання автокефалії це не лише питання віри, а й значною мірою політичне та безпекове питання. Варто хоча б згадати постійну проросійську агітацію УПЦ МП, або їх вплив під час президентських виборів 2004 року, коли чи не у кожній церкві УПЦ МП священники агітували голосувати за Януковича, або підтримка російських та проросійських терористів і переховування боєприпасів на Донбасі. Хоч питання автокефалії української православної церкви вже вирішене, Росія не буде здаватися і спробує вчинити провокації аби цьому перешкоджати. Тому наступні тижні і місяці створення української православної церкви будуть важливими і напруженими. Так само після надання автокефалії і створення Росія не заспокоїться і спробує захопити владу в українській православній церкві.
Закону про державну мову Україна чекала 27 років незалежності. Ситуація дійшла до абсурду, адже питання мови багато років регулювалося радянським законом 1989 року. Пізніше працював сумнозвісний закон Ківалова-Колєсніченка, який скасував Конституційний суд України у 2018 році. Законопроект Про державну мову, який зареєстрований під номером №5670-д, буде винесено на голосування у Верховній Раді у першому читанні 4 жовтня. Він напрацьований робочою групою правників, громадських активістів та експертів Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури України, а також враховує важливі позиції інших законопроектів на цю тему. Законопроект детально розписує вживання української мови як державної у всіх публічних сферах і законодавчо утверджує її позиції як державної. Що важливо, законопроект 5670-д запроваджує механізми, які дозволятимуть забезпечувати виконання закону. Окрім цього, законопроект 5670-д має найширшу громадську, експертну та політичну підтримку. Ініціаторами внесення проекту 5670-д є профільний комітет Верховної Ради і 76 депутатів, що представляють різні політичні сили. Законопроект підтримали, зокрема, Міністерство культури України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство Молоді та спорту України, Держкомтелерадіо, Вчена рада Львівського національного університету імені Івана Франка, Вчена рада Національного університету “Києво-Могилянська академія”, Вчена рада Київського національного університету, широке коло громадських організацій, діячів культури та експертів, громадських діячів Донеччини тощо.
Прийняттям закону про державу мову Україна зміцнить позиції національної ідентичності. Як і у випадку з історією та релігією, у питанні мови не обходиться без російського і, на жаль, внутнішнього спротиву. У Верховній Раді також зареєстровані “альтернативні” законопроекти, головна мета яких перешкодити голосуванню за громадський законопроект №5670-д. Поведінка політичних партій під час голосування за громадський законопроект розставить маркери свій/чужий для України, адже можна нескінченно говорить про любов до України, але при цьому заважати вступу до НАТО, ЄС чи просто не голосувати за важливі для країни законопроекти.
Україна цієї осені отримала унікальний історичний шанс зміцнити свою ідентичність та державність. Втрата цього шансу цілком може означати нову масштабну війну, і в разі поразки черговий геноцид українців. Відповідальні політики та громадянське суспільство попри все повинні змобілізуватися та виступити єдиним фронтом у цей відповідальний та історичний момент.
