Днями депутат з президентського блоку Олексій Гончаренко виступив з гострою критикою заборони фільму «Іронія долі»:
«Министерство культуры решило оставить нас без традиционного и любимого новогоднего кино… Считаю, что действия Минкульта явно выходят за рамки разумного. Если можно ввести санкции против конкретного человека, то запрещать кино, в процессе которого принимают участие сотни людей, из-за одного – решение, не выдерживающее критики… Я уверен, что скандальное решение Минкульта – не более чем демонстрация бурной деятельности и показуха, которая может омрачить праздник сотням тысяч наших сограждан, для которых фильм “Ирония судьбы” уже давно стал доброй традицией. Я немедленно подам депутатский запрос и буду добиваться отмены этого решения…» >>>>
Олексій Гончаренко чомусь забув про тисячі інших українців, які втратили близьких на війні з Росією й для котрих показ на ТБ рашистів є НЕПРИЙНЯТНИМ, які б дрібні ролі ті не грали. Крім того, Гончаренко забув, що свого часу сам проголосував за закон про захист інформаційного простору, з нормою про заборону артистів-рашистів. Ухвалення цього закону саме з цією нормою дуже довго вимагала громадськість. Мабуть, тепер депутат вирішив, що нині, під час війни, святкування Нового Року в кращих совкових традиціях — важливіше, ніж прояв поваги до загиблих українських героїв та їхніх родин. «Ваших близьких убили росіяни? Розважтеся — подивіться кіно з рашистами, котрі схвалили російську агресію. І всьо прайдьот», — певне вважає депутат Гончаренко. Та якими б обмеженими не були інтелектуальні можливості депутата, він не може не розуміти, що виняток для одного фільму з рашистами потягне за собою купу інших винятків — а це повністю знівелює закон про захист інфопростору.
Нещодавно депутат Гончаренко народив ще один текст, в якому обстоює російськоімперську назву Єлісавєград для міста Кіровоград: «Как родившийся в городе основанном Екатериной, я не вижу никаких проблем в переименовании Кировограда в честь его основательницы – Елисоветград. В честь той самой императрицы Елисаветы, которая вернула Украине упраздненное к тому времени гетманство и всячески покровительствовала козацтву… Нельзя помогать Путину в его деле присвоения достижений предыдущих поколений, он пытается присвоить своей авторитарной власти и достояния СССР, и Российской империи…» >>>>
Як бачимо, Гончаренко вважає окупацію України Російською імперією та Радянським Союзом «достіженієм і достоянієм», яке треба увічнювати в назвах українських міст. Мабуть, недарма замість ЄлісАвєтград він пише ЄлісОвєтград — адже такий варіант назви міста поєднує в собі усе близьке та миле Гончаренкові — й російськоімперське, й совєцьке. Гончаренко не може не знати, що за назву Єлісавєтград рвуть пупа одверті рашисти та нацьковані московським патріархатом ватяні бабці.
Підтримавши назву Єлісавєтград, депутат Гончаренко вкотре викрив, що не є патріотом України, а є будівничим так званої Новоросії й захисником усього рашистського та радянського. Гончаренко й раніше не приховував, що будує в Україні «русскій мір». Свого часу, будучи членом Партії регіонів, він розгорнув в Одесі цілу популістську кампанію з метою «захисту» російської мови невідомо від кого й від чого, а насправді — з метою подальшої русифікації. На його сайті досі є його хвалькуваті тексти про те, як він захищав язик:
«Для меня защита прав русскоязычных людей является принципиальным вопросом. Потому что право на родной язык — это фундаментальное право человека. И нарушать его — значит отказывать людям и в других их правах.
Украина — двуязычная страна. И культура наша — двуязычна. Как же можно отрицать это? Как можно читать детям в Украине русскую литературу в переводе? Почему в Германии, Сша, Франции в элитарных, безумно дорогих школах французскую литературу читают на французском, а английскую — на английском. А у нас, где все знают русский язык — Министерство образования требует переводить русскую литературу?
Почему я не могу посмотреть кино на том языке, на котором хочу?
Почему в городе, где 90% людей русскоязычные — две трети школьников учатся на украинском языке?
И так далее и тому подобное.
Конечно, языковой вопрос очень мало относится к компетенции горсовета. Но и на этом уровне мне удалось что-то сделать:
1. По моему предложению в Регламент работы Одесского горсовета (один из главных документов местного самоуправления Одессы) внесен пункт, что «языком работы совета, его исполнительных органов и для официальных объявлений, наряду с украинским, является русский язык.»
2. На сессии горсовета в 2007 году я не допустил изменения уставов десятков школ с исключением из них пунктов о том, что в данной школе преподавание может вестись на русском языке.
3. Совместно с коллегой — депутатом Черненко — обеспечил школы города наглядными пособиями и прочими материалами для изучения русского языка.
4. На последнюю сессию горсовета выносил (совместно с группой депутатов) проект Программы развития и сохранения русского языка, которая в частности предусматривает обеспечение двуязычной работы всех школ города. К сожалению, пока эта Программа уже год искусственно не допускается в повестку дня сессии.». >>>>
Невже комусь ще треба пояснювати, хто такий Гончаренко?