Усі помітили, що останнім часом збільшилась кількість людей, які почали носити вишиванки, і загалом збільшилась кількість патріотичної символіки.
До патріотичної символіки можна віднести віночки на головах дівчаток, жовто-блакитні стрічки на сумках, одязі, браслети з символікою України, футболки з гербами та написами на кшталт «Я люблю Україну». Загалом можна перераховувати безкінечно. Нещодавно я зустріла собаку з жовто-блакитним ремінцем на шиї.
Цікаво, чому саме зараз збільшилась кількість цієї самої символіки? Звісно питання риторичне і не потребує відповіді і пояснення. Після зимового Майдану в людей прокинувся дух патріотизму, навіть збільшилась кількість людей, котрі говорять, або намагаються говорити українською. І чи мало статися те, що сталося, аби патріотизм перестав дрімати і українці відчули себе українцями? Для пробудження патріотизму потрібна була Небесна сотня? Чи саме вона його і розбудила?
З одного боку добре, що патріотизм взагалі прокинувся, як-то кажуть краще пізно, ніж ніколи; з іншого сумно, що це сталося тільки зараз, а до цього часу патріотизм десь собі дрімав у кожному з нас. Шкода, що раніше ми говорили в переважній більшості російською, і робили це тільки тому, що це модно, престижно (так вважала молодь). Виходить, зараз розмовляти російською вже не в тренді. Тоді постає питання: чи надовго наша рідна українська мова буде в моді? Також бентежить цікавість і питання про те, чи люди почали використовувати державну символіку і рідну мову, бо справді відчули патріотичні настрої, чи тому, що це зараз така модна хвиля, яка захопила чимало українських громадян?
І чи виражається патріотизм у носінні власне кажучи цих самих вишиванок чи все ж повинен виражатися у вчинках, а точніше у ставленні до рідної держави. Чому ми, так просто вдягнувши вишиванку, можемо розкидати сміття у центрі столиці? Чи надягнувши вишиванки люди стали іншими, не такими як були, а можливо вишиванка має певне магічне значення, котре допомагає українцеві відчути себе українцем? Не думаю, що це так. Адже патріотизм все ж таки має проявлятися у ставленні до своєї Батьківщини. В найелементарніших речах: не смітити, не паплюжити рідну мову, якщо вже українець і говориш українською – говори скрізь, а не тільки в тих колах, де це престижно, а вдома по-іншому.
Але ж пересічні громадяни в українському вбранні, окрім того, що носять це вбрання, поїхали на схід країни і відстоюють кордони рідної держави, а це, мабуть, чи не найбільший прояв патріотизму. А ті, що не поїхали з певних обставин, намагаються допомагати армії грішми чи ліками.
На превеликий жаль, існують заповзяті бізнесмени, котрі використовують підйом патріотичних настроїв в українців як спосіб отримати додатковий дохід: раптове підняття цін на елементи української символіки. Шкода, що серед чистосердечних патріотів зустрічаються і такі. Адже ми громадяни однієї держави. І заробляти гроші на братові, це як мінімум не патріотично.
Окрім символіки, яку використовують пересічні українці кожен з нас, напевно, помітив, що в жовто-блакитні кольори прикрасили і міста України: мости, магазини, будівлі, навіть загорожі дитячих садочків. Але чи виявляється патріотизм “чинів”, які прийняли рішення пофарбувати країну жовто-блакитним, в інших сферах, а не тільки в оформленні парканів?
Запитань багато, а відповідей, на жаль, мало. Залишається тільки вірити в те, що з часом з’являться відповіді на всі запитання, а патріотизм не матиме характеристик моди, швидкоплинної і скороминучої.
Ірина Павлова