0
0
Останні законодавчі ініціативи народних депутатів у сфері тютюну дивовижні. То хочуть відганяти курців від ресторанів на 20 метрів – законопроект Г. Кривошеї №3778, то намагаються зобов’язати фермерів вирощувати тютюн.
Так, наприкінці 2015 року група депутатів включно з кандидатом на пост міністра АПК від БПП Тарасом Кутовим зареєструвала законопроект №3548.
Його мета – стимулювання вирощування тютюну в Україні та використання вітчизняної сировини під час виробництва тютюнових виробів. За вісім років пропонується довести використання тютюновими фабриками українського тютюну з 0% до 30%. За порушення цих квот забиратимуть ліцензії.
Цей закон суперечить економічній доцільності вирощування цієї культури, загальній тенденції скорочення споживання тютюну, політиці ЄС щодо вирощування тютюну, міжнародній практиці та здоровому глузду.
Крім того, тютюнове лобі буде використовувати створену групу тютюнових фермерів для торпедування будь-яких антитютюнових ініціатив.
Зараз Україна не вирощує тютюну для промислового використання, а площа “тютюнових” земель становить 0,001% посівних площ.
Пояснювальна записка до законопроекту містить відверту маніпуляцію: “Вирощування тютюнової сировини в Україні щорічно скорочується, натомість виробництво сигарет зростає швидкими темпами”.
Дані Держстату свідчать, що за останні вісім років виробництво сигарет знизилося на 50 млрд шт – зі 125 млрд шт у 2008 році до 73 млрд шт у 2015 році. При цьому внутрішнє споживання ще менше: близько 10% легально вироблених та проданих сигарет в Україні нелегально вивозиться до країн ЄС.
Якщо перекрити канали контрабанди, як цього вимагає ЄС, виробництво автоматично скоротиться на 7-8 млрд шт. В останні роки споживання на внутрішньому ринку стрімко падало через зростання тютюнових акцизів і цін на сигарети, а також через запровадження законів у сфері контролю за тютюном.
Якщо уряд і надалі проводитиме політику захисту населення від наслідків вживання тютюну, то внутрішнє споживання буде скорочуватися.
Економіка вирощування тютюну
У пояснювальній записці написано, що тютюн – “найприбутковіша сільськогосподарська культура з рівнем рентабельності 28-40%”. Можливо, за часів СРСР так і було, коли тютюн в Україні вирощували для потреб всіх республік. Однак зараз міжнародні дослідження говорять про інше.
“Тютюн подається як економічно вигідна культура. Насправді ж його вирощування – трудомісткий і дорогий процес. Переважна більшість прибутку переходить до транснаціональних тютюнових корпорацій, а не фермерів, які врешті решт опиняються у боргах та бідності”, – пише у своєму звіті ВООЗ.
У країнах, де вирощують тютюн, активно шукають альтернативи цій культурі. Автори індійського дослідження “Економіка, бідність та умови праці людей, зайнятих в тютюновій промисловості” стверджують, що “всупереч поширеній думці тютюн не є прибутковою культурою та джерелом доходу”.
У Польщі більшу частину грошей “тютюнові” фермери отримують від державних субсидій, а не від тютюнової галузі. 80% доходів від вирощування тютюну в країнах ЄС генерується завдяки субсидіям, які скорочуються.
Дослідження у Китаї, Бангладеші, Кенії і Бразилії свідчать, що тютюн має набагато нижчу прибутковість, ніж інші дотичні сільськогосподарські культури. Цей список можна продовжувати, але невже ініціатори законопроекту не знають про ці дані? Очевидно, що законопроект має інші завдання.
Захистити “тютюнових фермерів”
Вирощування тютюну має інший важливий аспект, потрібний виробникам сигарет: протидія антитютюновим законам через “захист фермерів”. Тютюнове фермерство для тютюнових корпорацій – додатковий інструмент ефективного лобізму, який вони використовують по всьому світу.
Країни, які виробляють тютюн, часто стикаються із значними проблемами у запровадженні ініціатив з боротьби проти тютюну.
Тютюнові корпорації фінансують фермерські організації та підживлюють аргументи, що боротьба проти тютюну начебто позбавить фермерів засобів до існування і спровокує економічне спустошення певних територій.
Країни, де вирощують тютюн, зазвичай гальмують антитютюнові ініціативи. Передусім – зростання акцизних ставок, визнане ВООЗ та іншими організаціями одним з найбільш ефективних засобів скорочення споживання тютюну.
Наприклад, міжнародна асоціація “тютюноводів” – International Tobacco Growers Association – ITGA – це передовий загін корпорацій, який фокусується радше на протидії антитютюновим ініціативам, ніж на підтримці фермерів.
В Україні від звинувачень у виробництві та торгівлі продуктом, вживання якого призводить до залежності, хвороб та передчасної смерті, тютюнові корпорації прикриваються сплатою значних сум податків у формі акцизів та працевлаштуванням кількох тисяч людей.
Звісно, 22,5 млрд грн, отримані у 2015 році від акцизів на тютюн, – значна сума у бюджеті України. Однак тільки втрати від продуктивності населення через вживання тютюну, за даними Міжнародного союзу боротьби з туберкульозом і хворобами легень перевищують 3,6% ВВП – без витрат на охорону здоров’я.
У грошовому еквіваленті втрати становлять 4,7 млрд дол згідно з ВВП 2014 року. Якщо задум авторів здійсниться, і тютюн стануть вирощувати у промислових масштабах, тоді до аргументів на захист корпорацій додасться “фермерське лобі”.
Створимо проблеми, щоб їх вирішувати
На основі тільки поверхневого аналізу можна зробити висновок, що, штучно створюючи попит на вирощування тютюну, народні депутати:
– створюють проблеми у протидії курінню
– підвищують лояльність до транснаціональних корпорацій, які охоплюють 99% ринку та націлені винятково на отримання надприбутків з українських курців
– діють усупереч дослідженням та напрацюванням відомих інституцій
– створюють потребу у державній підтримці фермерів-тютюновиків через субсидії
– сприяють штучному попиту на сільгоспкультуру, яка робить фермерів та держави світу біднішими
– створюють значні екологічні проблеми
У 2006 році Україна ратифікувала рамкову конвенцію ВООЗ з боротьби проти тютюну – РКБТ. З того часу більшість законодавчих ініціатив реалізовувалася у фарватері цього документа, який ратифікували понад 180 країн світу.
З того часу Україна подолала тютюнову епідемію, залишивши ганебне четверте місце за поширеністю куріння та перейшовши в кінець третього десятка.
У рішенні конференції сторін РКБТ від 2012 року йдеться про необхідність переходу на альтернативні види економічної діяльності та аграрні культури для виробників тютюну. Крім того, країни повинні обмежити механізми підтримки, які сприяють виробництву тютюну, а кошти направити на розвиток сільських районів.
Отож, виникає багато запитань до авторів законопроекту – М. Люшняка, Т. Кутового, А. Кіта, Я. Дубневича, Б. Дубневича, В. Петьовки, О. Юринця, М. Довбенка – про реальну мету цього документа та шляхи його реалізації.
