0
0
Кампанія спротиву заміни горезвісного «закону Колесніченка-Ківалова» законом «Про державну мову» багато в чому концентрується у Харкові. Синдром «першої столиці» і тьоті Моті досі дається взнаки на Слобожанщині.
«Український простір» спробував дослідити, як сприймається у Харкові ініціатива впровадження нового мовного законодавства.
Перше, що впадає у вічі – високий градус агресії щодо всього українського серед персон публічних, медійних. Скажімо, сайт з промовистою назвою «Пєрвая століца» чимало своїх сторінок віддав під цькування українців, української мови і взагалі ідеї державності України. Скажімо, який Костантін Кєворкян пише: «Режим, який сьогодні встановлений на Україні, не випадково декларує свій нерозривний зв’язок і наступність з українськими націоналістами – Бандерою, Шухевичем etc. Вони справді є прямими продовжувачами і офіційними спадкоємцями цих “героїв”, прославляють їхні “подвиги” і вважають за честь продовжувати їх “справи”. Вони – як і їх попередники – перебувають у стані війни проти всього російського, а на війні всі засоби для досягнення перемоги корисні. <...> Якщо задля досягнення результату слід збрехати, ніби “ми за демократію” – бреши. І чим більше будеш брехати, тим легше обдурити намічену жертву. Головне – захопити державний апарат, а далі, відкинувши зайві умовності, перейти до етнічних чисток і примусової асиміляції захопленого в полон населення» (Тут і далі пер. з рос. наш. – ред.).
Читайте також: Жителі Дніпра підтримують ухвалення нового закону про мову
Харківські видання якщо наводять думки медійних осіб про мовні закони, то це погляди переважно негативні. Для прикладу:
Журналіст, телеведуча телеканалу ОТБ Ольга Сітковская: «Ідея хороша, а от якими методами буде реалізовуватися – поки незрозуміло. <...> Інший момент, що мене дуже бентежать деякі пункти: наприклад, введення “мовних комісарів”. Це взагалі що таке? І ще питання введення штрафів і обов’язкове використання української мови в зонах торгівлі, розваг і транспорту. З огляду на те, що для більшості українців східного регіону російська є рідною, то виходить, що водія трамвая Василя можуть оштрафувати на 600-800 грн за використання рідної мови на робочому місці?».
Керівник прес-центру KHARKIV Today Філіп Дикань: «Знання українського повинно бути обов’язковим – це навіть не підлягає обговоренню. Але я противник методів примусу, тим більше жорстких. Я поділяю погляди тих, хто вважає, що потрібно не штрафувати за розмови російською (будемо говорити так замість канцелярського “вживати мову”), наприклад, а заохочувати тих, хто розмовляє українською мовою. Цікаво, до речі, а за розмову кримськотатарською, або молдавською, або угорською теж будуть карати? Держава повинна проводити мовну політику так, щоб людина розуміла: без знання української мови не зробить кар’єри».
Харківський журналіст Андрій Кравченко: «Не впевнений, що на даний момент подібний закон потрібен. І не впевнений, що він потрібен взагалі».
Харківський журналіст Дмитро Овсянкин: «До того, щоб українська була обов’язковою в державній сфері – ставлюся позитивно. ЗМІ повинні бути двомовними, бо кожен журналіст має право користуватись тією мовою, якою йому зручніше висловлювати свої думки. Ніколи не приймав ідеї “мовних інспекцій” – це буде найбільша дурість, яку можна створити в сфері об’єднання народів, що населяють Україну».
Або ось як подається «наступання на граблі» мовного питання на сайті www.057.ua: «Козирну карту мовної проблеми, як це завжди буває в Україні, вкотре було розіграно у «найвідповідніший» момент – в перші дні після перемоги євромайдану, коли вже повним ходом йшла гібридна анексія Криму. 23 лютого 2014 року на екстреному засіданні Верховної Ради України депутат “Батьківщини” В’ячеслав Кириленко вніс до порядку денного засідання Верховної Ради питання про скасування закону Колесніченка-Ківалова та його підтримали депутати. Кращого подарунка Москві важко було б уявити».
Тут навіть не йдеться про неточність фактажу, адже 23 лютого 2014 року ні про яку анексію ще й мови не було, а саме про тональність, зарядженість на негатив.
Не краща ситуація і в області. Ось що розповідає наш співрозмовник, житель Чугуєва Роман Кушнарьов: «Якщо взяти Зміїв, Мерефу – це давні козацькі поселення, тому вони залишаються більше українськомовні. А Чугуїв – історично російськомовне місто. Тому як тут, так і в Харкові української на вулиці майже не почуєш. Харків зросійщений майже повністю. За півтора року мене обслужили українською всього двічі. Єдина місцева українськомовна газета в Харкові – “Слобідський край”. На ятках бачив “Тиждень” і “Країну”. Тож купити українськомовну пресу можна, але треба пошукати, і вибір обмежений. Глянцю українською мовою я у нас не бачив останнім часом. Але я не часто підхожу до газетних розкладок».
Футбольний фанат з когорти уболівальників харківського «Металіста» Сергій каже, що фанати у більшості завжди були налаштовані націоналістично, але все одно серед них переважає російська мова спілкування і часто-густо навіть нерозуміння потреби повернення української мови в публічний простір.
Тож аналіз медійного простору й спілкування з харків’янами показує невтішну картину: скоріше за все, у Харкові змінам мовного законодавства чинитимуть опір не тільки на владному, а й на громадському рівні.
Володимир Криницький, Олесь Верес
