0
0
Незважаючи на політичні пристрасті, в які країна занурилася в останні місяці, військове будівництво йде за своїм планом.
Крім усього іншого йде і формування нових частин. Причому на відміну від практики 2014-2018 рр. тепер вони формуються не “з нуля”, а переводяться з резерву.
Так вирішується чимало проблем, адже в більшості своїй резервні частини вже мають кістяк офіцерського та сержантського складу, закріплене зброю і техніку.
Спочатку в травні 61 бригаду резерву перевели в штат, причому її перепрофілювали – вона стала окремою єгерською. Місцем базування призначено Новоград-Волинський (Житомирська область).
Підрозділи бригади призначені для ведення бойових дій в лісовій та болотистій місцевості. І комплектуються тільки військовослужбовцями контрактної служби, які мають досвід бойових дій або досвід цивільної роботи, наближеної до специфіки бригади (мисливці, єгері, співробітники лісових господарств).
Зона відповідальності – лісові райони Житомирської, Київської, Чернігівської областей, фактично вся північна межа країни з Білоруссю.
Не можна не відзначити, що єгерської бригади не існує в жодній армії на пострадянському просторі, і під час її формування використовували фінський досвід, де подібні частини існують дуже давно.
Одночасно з єгерською бригадою Генеральний Штаб нарешті прийняв рішення і про формування 3-й окремої танкової бригади. Її теж перевели з резерву, де вона існувала вже кілька років. Її база – Гончарівське, а основний танк – Т-64БМ “Булат”, виведені в 2015-2016 рр. з бойового складу 1-ї танкової. Техніка на постійній основі залишалася в Гончарівському. З боксів виганяли тільки на час навчань різного рівня (для чого залучали резервістів, які підписували контракт на рік), після чого обслуговували і знову ставили на зберігання.
Танки партіями модернізували в Харкові до рівня Т-64БВ зразка 2017 року. На модернізованих “Булатах” встановлені тепловізори для всіх членів екіпажу, нові цифрові радіостанції “Либідь К-2РБ”.
Ще одним стандартним елементом модернізації нашої бронетанкової техніки останнім часом стала установка навігаційного устаткування (пристроїв супутникової навігації типу СН-4215) виробництва державного підприємства “Оризон-Навігація”. Відпрацьовані на бронетранспортерах БТР-3,4 і “Дозор-2” рішення підійшли і для Т-64. Причому в зв’язці з цифровими радіостанціями СН-4215 може працювати як інфосистема, яка дозволяє обмінюватися оперативною навігаційною інформацією між різними об’єктами системи.
Якщо судити за повідомленнями прес-служби “Укроборонпрому”, на модернізовані “Булат” також встановили поліпшену систему управління вогнем 1А43У з нічним прицільним комплексом, що дозволяє знищувати бронетехніку супротивника на відстані до 5 км.
Третя танкова бригада буде повноцінною тактичною одиницею з трьома танковими батальйонами (94 танки за штатом), бригадною артилерійською групою і необхідними службами забезпечення. Які саме САУ відійдуть їм, поки що невідомо – всі закуплені в Європі 2С1 “Гвоздика” польського виробництва пішли в Національну Гвардію. Можливо, передадуть техніку однієї з механізованих бригад, які зараз переозброюють.
Місце базування нової танкової бригади поки що невідоме, але з великою імовірністю це буде Чернігівська область. Тож дві відомі на сьогодні нові частини формуються в північних областях країни. І цілком очевидно, що вони повинні бути тим “кулаком”, який має підперти частини Державної прикордонної служби на кордоні з Білоруссю.
До цього кордон з Білоруссю не викликав ніяких побоювань. Навіть навесні 2014 р. все угруповання ЗСУ було спрямоване “вістрям” проти російських частин у Брянській і Курській областях, саме звідти чекали агресивних дій.
З одного боку зрозуміло, що північний кордон – вкрай невдале місце для наступу, тут ліси й болота, Десна не дозволяє швидко навіть чисто гіпотетично вийти на оперативний простір. З іншого боку, від кордону до Києва всього 150 км трасою Е95.
І поки режим Лукашенка намагався балансувати на грані – одночасно перебуваючи в Союзній державі з РФ і надаючи серйозну допомогу Україні в зміцненні оборони – все було нормально, і наші військові в прикордонних районах почувалися безпечно.
Одначе зараз наше військово-політичне керівництво явно відчуло налаштованість Кремля на створення не декоративної, а реальної Союзної держави у вигляді поглинання Росією Білорусі.
Для діда Путіна і його команди це реальний шанс залишитися при владі і після 2024 року, коли він навіть за конституцією не має права обіймати посаду глави держави. А для Лукашенка це – повний провал всієї його політики і незалежності.
Тому останнім часом він відверто намагається чинити опір тиску й навіть потроху налагоджує мости з Європою. Але чудово розуміє, що в умовах, коли населення його країни перебуває під сильним впливом російських ЗМІ, а економіка вся зав’язана на Москву, шанси зберегти незалежність у нього не надто великі. Мабуть, це розуміли й українські військові, які планували розгортання групи саме тут і зараз.
