0
0
До віртуальної студії проекту “Наші люди” завітала наша співвітчизниця Ірина Козліца.
Ірина – перекладачка, власниця бюро перекладів, живе в прекрасному старовинному далматинському місті Спліті.
Традиційно спершу питаю, де в Україні Ви жили до переїзду в Хорватію, що робили.
Як Ви вибрали країну для подальшого проживання? Що стало остаточним аргументом на користь Хорватії?
Після навчання переді мною, як і перед більшістю випускників, постало питання: як заробляти на життя. На той час у Херсоні середня зарплата становила близько 30 доларів, та й знайти роботу було дуже складно. За порадою колишнього однокласника я подалася в море — працювала на круїзних суднах. Так я вперше потрапила в Хорватію.
У Хорватії познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Через кілька років ми вирішили, що з нашим мореплавством час зав’язувати. Я вийшла заміж і залишилася у Хорватії.
Виходить, після цього Вам довелося шукати нову роботу. Хто і як Вам допомагав?
Працювати спочатку я не мала права. У той час за законом я могла або 3 роки чекати громадянства без права працювати, або оформити робочу візу й громадянства чекати 5 років. Тому я напівлегально працювала продавщицею в кіоску, ранками — в кафе прибиральницею. У вихідні ще чистила яхти в марині.
Потім закон змінили. Громадянства потрібно було чекати 5 років, зате працювати я вже могла як усі хорвати. Я зразу влаштувалася в туристичну компанію, працювала референтом-перекладачем і супровідником на екскурсіях.
Як у Вас із хорватською мовою? Чи складно порозумітися з хорватами?
Хорватську я вивчила досить швидко. Колектив на судні, де я працювала, домовився спілкуватися зі мною винятково хорватською, мене буквально занурили в мовне середовище. Добре, що у хорватської та української мов досить багато спільного. Через кілька місяців я вже цілком пристойно говорила хорватською.
Що робите зараз і чи вдало просуваються справи? Хорватія – сприятлива країна для Вашого бізнесу?
Зараз я працюю присяжним (судовим) перекладачем хорватської мови. У мене власне бюро перекладів. Бізнес ще дуже молодий і незміцнілий, зате, як мені здається, дуже перспективний.
Чи є якесь організоване українське життя в Хорватії? Чи всі українці тупо входять до компаній росіян?
Кілька років я практично не спілкувалася з місцевими українцями, бо просто не знала, що вони тут є. Мене кілька разів кликали в російське товариство в Спліті. 
Але якось не склалося, я до них так і не дійшла. А цієї весни в Фейсбуці я познайомилася зі Світланою Репіною, яка організувала і зареєструвала Хорватсько-Українське товариство Спліту. Вона запросила мене на зустріч. Там я познайомилася з українцями, які живуть в Спліті й побіля нього. У нас дуже дружня, практично сімейна атмосфера. Ми часто збираємося просто на каву або пікніки. Також намагаємося популяризувати українську культуру в Хорватії: провели виставки «Петриківський розпис», майстер-клас з малювання писанок. Завдяки Світлані й усьому колективу про товариство часто згадують в місцевих ЗМІ, що позитивно позначається на іміджі нашої країни серед хорватів.
На Ваш погляд, чи знають в Хорватії щось про Україну, нашу культуру?
Я бачу, що про українську культуру в Хорватії знають дуже мало. Мене навіть часто питають, наскільки схожі російська та українська мови. За такої ситуації добре вже те, що не вважають Україну частиною Росії.
Чи зауважили Ви якісь відмінності між українцями й хорватами — ментальні, світоглядні, культурні?
Мені здається, що хорвати дуже близькі нам за менталітетом. За роки життя в Хорватії я ніколи не почувалася там чужинкою.
Що Ви хотіли б побажати читачам в Україні?
Щоб усі мали можливість (і матеріальну, й фізичну) відвідати цю прекрасну і доброзичливу країну.
Дякую за розмову.
Спілкувався Володимир Криницький
