0
0
Кілька років тому росіяни серйозно взялися за історію. 2012 р. провели “з’їзд істориків”, яким поклали початок існуванню “відродженого” Россійского історічєского общєства. Головою обрали керівника Держдуми Сєрґєя Наришкіна, головою опікунської ради – Владіміра Путіна.
Чому Общєство – “відроджене”? Бо до кінця 1917 року існувало Імпєраторскоє Русскоє історічєскоє общєство, і начебто його й “відродили”. Втім, Русскоє й Россійскоє – мабуть, не те саме. Окрім того, зрозуміло які завдання виконуватиме організація з таким керівництвом. Просування “русского міра”, “протидія фальсифікаціям історії” тощо.
“Протидія фальсифікаціям” – це, взагалі, найголовніша робота російських істориків. Ось як, зокрема, коментують своє бачення історії та завдань Общєства у самій Росії: “история России – это история отражения агрессии и история построения цивилизации, в которой не исчез ни один народ. Поэтому нужно просто говорить правду и больше ничего не требуется. А, правда – это и положительное и отрицательное, и победы и поражения. В истории нашей страны положительного и побед гораздо больше – иначе бы России давно уже не было”.
Що ж, нічого іншого чекати й не доводиться. Тож трішки про “історію отраженія агрєссіі”:
– Російсько-польська війна (1654-1667) – Москва оголосила війну Речі Посполитій;
– Російсько-турецька війна (1686-1700) – без претензій з боку Туреччини Росія приєдналась до коаліції Австрії, Польщі та Венеції й розпочала війну;
– Північна війна (1700-1721) – після низки маскувальних союзних угод Росія оголосила війну Швеції;
– Перський похід Петра І (1722);
– Російсько-турецька війна (1735-1739) – під приводом захисту південних володінь розпочато війну з Туреччиною;
– Семирічна війна (1756-1763);
– Війна проти республіканської Франції (1788-1789) – походи Суворова й Ушакова;
– Російсько-іранська війна (1804-1813);
– Війна з Францією (1805-1807) – у складі коаліції;
– Російсько-турецька війна (1828-1829) – для “підтримки християнських народів Османської імперії”;
– Кримська війна (1853-1856) – розпочата Росією за панування над чорноморськими протоками;
– Російсько-турецька війна (1877-1878) – реванш за поразку у Кримській війні;
– Російсько-японська війна (1904-1905) – до цієї війни призвела “велика азіатська програма” Ніколая ІІ, його намагання посилити експансію у Східній Азії;
– Радянсько-польська війна (1920);
– Радянсько-японський конфлікт (1938-1939);
– Зимова війна (1939-1940);
– Агресія проти Польщі (1939);
– Радянсько-японська війна (1945);
– Агресія проти Угорщини (1956);
– Агресія проти Чехословаччини (1968);
– Війна в Афганістані (1979-1989);
– І Чеченська війна (1994-1996);
– ІІ Чеченська війна (1999-2000);
– Війна “08.08.08” (2008);
– Анексія Криму (2014);
– Вторгнення на Донбас.
Це лише вибірковий список найбільш значимих військових подій, ініціатором яких стала Росія. “Отраженіє агрєссіі”…
Саме підтвердженням (звісно, науковими фактами) того, що Росія ніколи не нападала, завжди лише оборонялась, і взагалі – біла й пухнаста – напевне, й має займатись нове-старе Общєство… А Путін – чуйно керуватиме.
Володимир Криницький
