А́БИ, спол. 1. Починає підрядні речення умови; коли б лише, тільки б. Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно (Тарас Шевченко, I, 1951, 102); Охрім був чоловік такий добрячий; аби кого побачив у біді, зараз вирятує, хоч там як утратиться (Марко Вовчок, I, 1955, 95); Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали…
АБЗА́Ц, а, чол. 1. Відступ управо на початку першого рядка для відділення однієї частини тексту від іншої. Почати новий рядок з абзаца. 2. Частина тексту між двома такими відступами. В окремих творах Нечуй-Левицький виявляє прагнення до об’єднання ряду речень або навіть кількох абзаців у єдине надфразне ціле (Курс історії української літературної мови, I, 1958, 453);…
АБЕТКУВА́ТИ, ую, уєш, недок., перех. Розміщувати що-небудь за абеткою. Абеткувати картки до словника. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 3.
АБЕТКО́ВИЙ, а, е. 1. Прикм. до абетка 1; алфавітний. Абетковий порядок розміщення слів у словнику. 2. перен. Загальновідомий; елементарний. Поет вважає не зайвим висловлювати у віршах «абеткові» істини(Історія української літератури, II, 1956, 382). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 3.
АБЕ́ТКА, и, жін. 1. Сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; алфавіт, азбука. Один чи два рази проказала [Настя] за Чумаком абетку і вже на другий день, дивуючись сама з себе, назвала всі літери (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 224); Якою саме була слов’янська абетка, створена Костянтином, ми так…
АБЕРА́ЦІЯ, ї, жін. 1. астр. Позірне відхилення світил від їх справжнього положення на небозводі, викликане рухом Землі по орбіті (річна аберація) або її обертанням навколо осі (добова аберація). Швидкість руху Землі мізерна в порівнянні з швидкістю світла..; тому гадане переміщення зірок незначне.. Проте його можна виявити за допомогою астрономічних приладів. Це явище називається аберацією світла…
АБЕРАЦІ́ЙНИЙ, а, е, спец. Прикм. до аберація. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 2.
АБА́ТСЬКИЙ, а, е. Прикм. до абат і абатство. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 2.
АБА́ТСТВО, а, сер. 1. Католицький монастир з належними йому володіннями. Серед архітектурних пам’яток Лондона особливу увагу привертає споруджений у VIII ст. будинок Вестмінстерського абатства (Економічна географія зарубіжних країн, 1956, 76); Полум’я розгоралося, підступало до брами абатства (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 116). 2. Посада абата. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970….
АБАТИ́СА, и, жін. Ігуменя католицького жіночого монастиря. [Долорес:] Він, у вигнання їдучи, підмовив щонайсвятішу абатису (Леся Українка, III, 1952, 333). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 2.