Український простір

АБА́Т, а, чол. 1. Глава католицького чоловічого монастиря; ігумен. Монахи підлягали суворому уставу: вони повинні були беззаперечно коритись своїм начальникам — абатам (Історія середніх віків, 1955, 11). 2. У Франції — католицький священик. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 2.

АБА́КА, и, жін., архт. Плита (звичайно квадратна), що становить верхню частину капітелі колони. Абака — плоска плита у верхній частині капітелі, на яку безпосередньо опирається архітрав (Архітектура Радянської України, З, 1939, 40). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 2.

АБА́К, а, чол., архт. Те саме, що абака. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 2.

АБАЖУРЧИК, а, чол. Зменш. до абажур. Під зеленим абажурчиком блимала лампочка (Яків Баш, Вибр., 1948, 50). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 2.

АБАЖУРНИЙ, а, е. Прикм. до абажур. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 2.

АБАЖУР, а, чол. Дашок різної форми і з різного матеріалу на лампу (свічку і т. ін.) для захисту очей від світла або для зосередження світла в певному напрямі. Моя лампа під широким картоновим абажуром ділить хату на два поверхи — вгорі темний, похмурий, важкий; під ним — залитий світлом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 414); На…

А 1, невідм., сер. Перша літера українського алфавіту на позначення голосного звука «а». ♦ Від а до зет (за латинським алфавітом) — від початку до кінця; усе. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 1. А 2, спол. І. протиставний. 1. Поєднує речення, протиставлені змістом одне одному; значенням близький до…