0
0
12 листопада українські кінотеатри покажуть стрічку “Поводир, або Квіти мають очі”. Історія-легенда про 200 кобзарів, розстріляних 1934 року в Харкові стала основою фільму режисера Олеся Саніна, який, між іншим, сам грає на бандурі та лірі і входить до Київського кобзарського цеху.
Історія, яка без документального підтвердження поки що є лише легендою (не виключено, що всі свідчення цього та інших злочинів радянщини просто знищенні), і без того вражає своїм драматизмом…
У публікації “Як більшовики «вибивали колом закобзарену психіку» українського народу” (www.harmony.com.ua) бандурист, письменник і журналіст Микола Литвин зазначає: “Шукати бодай побіжної згадки в радянській пресі — марна справа. […] у Сталіна та його різноплемінних посіпак була просто зоологічна ненависть до всього, що вирізняло українців як окремий етнос від інших пригноблених народів імперії. Та якщо українську мову та українську пісню на перших порах свого панування комуна ще якось терпіла, то носії українського героїчного епосу — кобзарі були для неї кісткою в горлі”. У бюрократичному світі знищення документів провокує тільки утворення білих плям в історії, а у життєписі Україні таких немало.
Поки світ намагався вийти зі стану Великої депресії, а разом з тим безробіття, повного безгрошів’я і відчаю, Радянський Союз видавався цілком привабливим для багатьох іноземців: ізольована від світової радянська економіка не зазнала значного спаду. Серед шукачів кращого життя опиняється і американський підприємець Майкл Шемрок: разом із десятирічним сином Пітером приїздить до Харкова, де хоче обміняти трактор на зерно. На перший погляд, усе складається якнайкраще: він отримує хорошу роботу, залишається жити в Союзі і навіть готовий назватися “американським комуністом, який приїхав будувати тракторний завод”. Однак у його руках опиняються документи, які він не мав бачити. Відтак “американський комуніст” сам стає жертвою КДБ.
Стрічка особлива не лише сюжетом, а й незвичним акторським складом. Так, роль кобзаря Івана Кочерги зіграв актор Київського Молодого театру Станіслав Боклан. Британський актор Джеф Барел, який вже встиг попрацювати на одному знімальному майданчику “Німфоманки. Частина І” із Ларсом Фон Трієром, виконав роль американського підприємця Майкла Шемрока. Антон Святослав Грін (зіграв роль Пітера, сина Шемрока), виявився правнуком в’язня радянського трудового табору. Атмосферу фільму доповнили Джамала (виконала роль співачки Ольги), письменники Олександр Ірванець та Сергій Жадан, останній фактично зіграв самого себе – йому дісталась епізодична роль харківського поета.
Можна із неприхованою гордістю говорити про вже явний успіх фільму: дві нагороди Одеського міжнародного кінофестивалю, номінація на отримання гран-прі Варшавського міжнародного кінофестивалю, достойний показ в українському павільйоні Каннського кінофестивалю, можливість вибороти премію “Оскар” у номінації “Фільм іноземною мовою”, і, нарешті, показ стрічки українським глядачам.
Ганна Базиленко
