0
0
Частка пісень українською мовою в українському радіоефірі має становити не менше 50%, походження авторів та виконавців значення при цьому не мають. Для іншомовних творів (незалежно від країни походження і резиденції авторів та виконавців) є інші 50% відсотків українського радіоефіру.
Таку позицію висловив на своїй сторінці у соцмережі Facebook Зен Антипоп.
Наразі йде обговорення квотування української пісенної продукції в українському медіапросторі. Згідно з пропозицією Мінк…
Posted by Зен Антипоп on 30. ožujka 2016
“Наразі йде обговорення квотування української пісенної продукції в українському медіапросторі. Згідно з пропозицією Мінкульту, частка пісень українських авторів чи виконавців у радіопередачах має становити 50%, із них 75% — це музичні твори українською мовою. Тобто фактично частка української мови в українському етері має складати не менше 37,5%, згідно з цією пропозицією.
Але комусь це здалося ДУЖЕ багато! Цілих 37,5% української мови в українському етері! Це ж розпалювання міжнаціональної ворожнечі, ущемлення прав російськомовних і вапщє!”, – пише автор.
Нещодавно відбулося засідання ініціативної групи з квотування радіоефіру на чолі з міністром культури В’ячеславом Кириленком, де українські музиканти підтримали вимогу встановити квоту для україномовних творів. Але існує значний прошарок противників ініціативи.
Зокрема, Зен зазначає, що ця доволі скромна пропозиція зазнає шаленого спротиву як з боку певних “українських” медійників, так і з боку певних (далеко не завжди україномовних) “українських” музикантів, 55 з яких щойно підписалися під відповідним зверненням до міністра культури.
“У цьому зверненні вони засудили це нечуване малоросійське нахабство — вимагати аж 35,7% української мови в українському радіоетері! Як так? А як же російська? Вона ж має складати 100% музики, яку транслюють українцям! Ну гаразд, 90%. Тоді не буде жодного розбрату й російськомовні вояки АТО не образяться.
Так от, я, як лідер англомовного (до речі) музичного гурту, хочу також висловитися з цього приводу.
Отже, ось моя ЗАЯВА: Належність музичного продукту до тієї чи іншої національної культури визначається не нотами та ритмом, а перш за все мовою. Пісня російською мовою — це однозначно надбання російської культури. Так само пісня українською натомість належатиме українській культурі. І байдуже, хто ту пісню написав і де її випущено.
З англійською мовою трохи складніше. На сьогодні пісня англійською швидше за все належатиме міжнародній культурі, зважаючи на де-факто глобальний статус цієї мови та де-факто мовний стандарт інтернаціонального шоу-бізнесу. Англомовна пісня, зроблена у Швеції, Німеччині чи Україні вважатиметься радше інтернаціональним хітом, аніж шведським, німецьким чи українським.
Отже, коли йдеться про необхідність підтримки Україною національної музики, то має йтися виключно про підтримку за мовною ознакою. Саме так, скажімо, Франція підтримує на своєму внутрішньому ринку лише франкомовну музику й обмежує будь-яку іншомовну.
Ті ж із виконавців, які живуть і працюють в Україні, але творять іншими мовами, цілком очевидно працюють чи бажають працювати не так на український ринок, як на інші ринки (російський, міжнародний тощо). Звісно ж, це їхнє право та їхній вибір, але українська держава НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНА створювати їм якісь преференції на своєму ВНУТРІШНЬОМУ медійному ринку. Нехай вони гідно змагаються на тих ринках, які вони самі для себе визначили, обравши відповідну мову своїх творів. У тому числі й на українському, але вже на загальних підставах, тобто без національних преференцій.
Адже завдання української держави полягає в тому, аби плекати національну культуру й розвивати ринок саме української пісні, а не російської, французької чи іспанської.
Тому моя пропозиція є дуже простою:
ЧАСТКА ПІСЕНЬ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ В УКРАЇНСЬКОМУ РАДІОЕФІРІ МАЄ СТАНОВИТИ НЕ МЕНШЕ 50%. Походження авторів та виконавців значення при цьому не мають. Крапка.
Для іншомовних творів (незалежно від країни походження та резиденції авторів і виконавців) є інші 50% відсотків українського радіоефіру. 50 на 50 — це ж по-братськи, хіба ні, шановні російськомовні, англомовні та щеякосьмовні будь-хто?”, – підсумовує автор.
