Опора Сербії – Росія, опора Сербської православної церкви – РПЦ, заявив Томіслав Ніколич на зустрічі з московським патріархом Кірілом Гундяєвим.
Зустріч відбулася у Белграді, і сербський президент не втомлювався дякувати патріархові московської церкви за грошову допомогу, яку РПЦ вирішила надати СПЦ для завершення мозаїки у церкві Святого Сави у сербській столиці.
Не забув Ніколич натякнути і на те, що Сербія хотіла б більшої допомоги від Росії. Зокрема він сказав, що не варто вимірювати дружбу товарообігом.
“Росія … могла б сказати: ми вам продаємо газу на кілька сотень мільйонів, це і є наша дружба. Але такого ніхто не зробить, ні Росія, ні Сербія”, – сказав сербський очільник.
Очевидно, тут приховано шпичку за вимогу “Газпрому” повернути борг за спожитий російський газ (який, до речі, для Сербії коштує чи не найбільше у Європі – дружба, що зробиш). Утім, Ніколич даремно сподівається на якісь поступки. Путін подарував Сербії кілька списаних акумуляторів до літаків – то й досить, радійте. Але маєте розуміти, панове сербські русофіли, що “подарунок” не для того, аби вам допомогти, а щоб ви не зіскочили з російської голки. Бо якби ваші літаки стали зовсім непотрібним брухтом, то ви купили б за якоюсь програмою НАТО нових західних. А так – доведеться вам і далі підтримувати російську техніку, купувати запчастини тощо. Ви ж не думаєте, що Путін даруватиме все?
Ніколич також мало не в сльозах згадав, як колись Росія постраждала за Сербію.
“…російський цар ризикував усією своєю державою і всім своїм народом, вступив у війну (Першу світову), а потім цим скористалися негідники і знищили всю родину Романових”, – нагадав сербський президент.
Найцікавіше ж Томіслав Ніколич приберіг наостанок: “Завжди, коли ми чогось не маємо чи нам чогось бракує, ми звертатимемося до Росії, і це не соромно, бо ми вважаємо, що прохатимемо родичів, а в сім’ї всі мають допомагати одне одному”.
Очевидно, саме це і була основна думка президента Сербії. Він не думає про те, як зробити свою країну конкурентоспроможною і економічно міцною. Він думає про те, як у Росії випросити те, чого бракує. А бракує зараз Сербії всього.
Володимир Криницький