0
0
Одним із потужних поштовхів до русифікації українців стала православна віра. Українці протягом століть перебували під тиском “старшого брата” і тяжко виборювали свою державність, берегли свою мову і культуру. З огляду на історію взаємин України та Росії нинішні події мають значно більше значення, ніж проблеми в економіці, ціна на газ чи затримка фінансової допомоги. Укотре Україна бореться за право жити, і жити вільно, без потреби озиратися на могутнього сусіда.
Правда, що кожна щаслива сім’я щаслива по-своєму, а всі нещасливі схожі одна на одну. Так само і між народами. Чимало подібного в історичних долях чорногорців та українців, особливо коли заходить про “старших братів”, які є не лише в українців.
Україна – колиска східнослов’янської культури, мови, цивілізації, і – так сталося – промотор православного християнства на цих землях.
За свою історію Україна та український народ пережили періоди блискучого розквіту як могутньої середньовічної держави Київської Русі, але з часів татарського нашестя втрапила в затяжну смугу занепаду та колоніальної залежності Золотої Орди, Кримського ханства, Польської Речі Посполитої, Литовського князівства, Московії та Російської імперії, імперії Габсбургів та Австро-Угорської імперії, а згодом – Радянського Союзу.
За цей час представників українського етносу частково, а подекуди й повністю було позбавлено не лише політичного суверенітету, а й історії, ідентичності, та й навіть етноніму. Українці навіть не мали права на історію Київської Русі, бо вона була присвоєна великою країною Росія, колишньою Російською імперією, а зараз – Російською Федерацією.ографії.
Москва привласнила український етнонім “Русь” у вигляді “Росія”. З часів посилення північних князівств Київська Русь як прабатьківщина поступово перетворюватиметься на “Малоросію” і периферію “Великої Росії” з центром у Москві, щоб за Петра Першого остаточно стати колонією. Відповідно, мешканці “Великої Росії” Петра Першого стануть зватися росіянами, а справжні русичі – “малоросами”, периферичним побічним відгалуженням “великого російського народу”. І з того часу вже на офіційному рівні славна київська історія стала частиною історії московської.
У всьому цьому процесі велетенську роль відігравала церква. 1037 року, під час правління Ярослава Мудрого, відбулася важлива подія для церкви і історії України. Того року було засновано Київську митрополію на чолі з русином Іларіоном, а не грецьким єпископом, як раніше.
Митрополит Київський підпорядковувався Вселенському патріархові Константинополя. Київська Русь за часів Ярослава була культурним авангардом ледь не всієї Європи. Одначе вже 1223 року територію колишньої потужної держави Київської Русі буквально проковтнула могутня і безжальні татаро-монгольська армія, на той час – найсильніша у світі. Далі історичні джерела свідчать, що Юрій Львович (1301-1315) був проголошений королем Русі (Georgius Rex Rusiae) і мав тісні зв’язки з католицькою церквою. У нових політичних обставинах 1303 року правителі Галицько-Волинського князівства запропонували патріарху православної церкви в Константинополі запропонували перенести з Києва Київську митрополію в Галичину. Інша ж частина церковних ієрархів з Києва перейшла до Володимиро-Суздальського князівства і отримала автономію.
На початку 15-го століття староукраїнські митрополії знову зібралися в Києві на чолі з митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі. Утім вже до 1349 року польському королеві Казимиру III шляхом різних махінацій вдалося захопити значну частину історичної території української держави, 1387 року Польща анексувала всю територію Галицько-Волинського князівства.
У 16-му столітті значного впливу в регіоні мало українське козацьке військо. Воно неодноразово завдавало тяжких поразок татарам і туркам, і таким чином захищало велику частину Європи від їхнього вторгнення. Тривала і боротьба козаків за створення власної держави проти Речі Посполитої а пізніше – Російської імперії.
Російська асиміляція
Найбільші наслідки для втрати національної ідентичності українців були від перебування у складі Російської імперії протягом 18-19 століть. Почалося все з привласнення “великоросійським” народом історичної ролі утворення держави Київська Русь, а завершилося повним запереченням існування українського народу, мови, культури. Поштовхом до русифікації українців була православна віра, яка як ніякий інший чинник зіграла негативну роль у втраті української національної ідентичності.
З 18-го століття російська політика спрямована на щонайбільше сприйняття українцями російської мови і культури. Видається щораз більше заборон і обмежень друкованого слова українською мовою, українська інтелігенція не має змоги перебувати поза російським контекстом і брати участь у суспільному житті, оскільки загрожена адміністративною і кримінальною відповідальністю.
Українців і чорногорців поєднує те, що національне та мовне розчинення у потіжнішому сусідньому етносі, хоч і спорідненому, не було волею самого народу, а насильством, жертвою перекроювання історії, примусової зміни свідомості, коли сильними сусідами створювалися суспільні верстви, завданням яких було заперечення справжньої національної ідентичності. Етнічні, мовні, культурні особилвості українського та чорногорського народів росіяни та серби відповідно зводили до регіональних специфічних рис. Широко виокристовувалася міграція населення, часто примусова. Як з українців всіма силами намагалися зробити малоросів, так чорногорців хотіли перетворити на малосербів.
З огляду на історію взаємин України та Росії – і Чорногорії та Сербії – нинішні події мають значно більше зачення, ніж проблеми в економіці, ціна на газ чи затримка фінансової допомоги. Укотре Україна бореться за право жити, і жити вільно, без потреби озиратися на могутнього сусіда. так і Чорногорія після тривалого періоду життя під Сербією, життя малосербами втекла і намагається повернутися до питомої чорногорської культури, чорногорського життя не в тіні Сербії.
