0
0
У Гутенберговій галактиці зіткнулися якось цифри Шість і Дев’ять.
– Перепрошую. Я – Шість.
– Даруй! Це я незграба. Я – Дев’ятка.
– Неймовірно! Ти справді Дев’ятка? Я всеньке життя шукав Дев’ятку, але досі все не щастило її зустріти!
– Воно й не дивина, ти ж ходиш на руках! Перевернися, прошу тебе! У тебе голова обважніла від догориножного життя, тож і не бачиш нічого, – сказала Дев’ятка.
– Не сміши мене! Якщо я перевернуся, то перестану бути собою, – сказав Шість і докинув: – Утім, ти ж усеньке життя ходиш ногами – і в тебе, либонь, паморочиться голова. Як тобі взагалі вдається бодай щось бачити?
– Я добре бачу, адже моя голова аж під хмарами. Дуже приємно було з тобою познайомитися, – Дев’ятка вже хотіла було йти далі своєю дорогою.
– Стривай! Куди ж ти йдеш, коли я щойно тебе нарешті зустрів?! – здивувався Шість. – Ходімо разом, спробуємо йти одним шляхом.
Дев’ятка трішки подумала – і зосталася. І стали вони разом числом 69.
– Як почуваєшся? – запитав Шість Дев’ятку.
– Пречудово! А ти?
– Прекрасно! У глибині душі я завжди знав, що життя стає по-справжньому гармонійне лишень тоді, коли стрічаєш свою ідеальну пару, яка тебе доповнює, – сказав Шість і подарував Дев’ятці дев’ять квіток лотоса.
Отак 69 жили далі щасливо, і знайшлись у них близнюки – Шісточка і Дев’ятик.
© Данієла Вучевич – Данијела Вучевић
Із сербської переклав Володимир Криницький
