0
0
Сьогодні ми хочемо вам представити коротеньку казочку хорвата Кашміра Хусейновича. Коротеньку, казочку, але з глибоким змістом і повчальними висновками.
Отож, аби не порушувати авторських прав, обмежимося переказом змісту, але в найхудожнішому виконанні. Також наводимо декілька прекрасних яскравих ілюстрацій Андреа Петрлик-Хусейнович, і відсилаємо до ресурсу, де всю книжечку можна прочитати англійською, французькою, хорватською, македонською, португальською, італійською, індонезійською та німецькою мовами.
Оскар
Оскар народився й ріс у місті, де жили самі слони. Через це місто звалося Слоноградом.
Оскар був іще молодий слон, допитливий і грайливий від природи. Тож інколи не знав, що й робити – так йому було нудно.
Трохи через допитливість, а почасти від нудьги одного дня в нього виникло запитання: а чи є на світі місце, де живуть не тільки слони?
Щоночі він дивився на зірки і думав про інші світи. Отак день у день у нього зростало бажання вирушити на пошуки.
Одного дня, граючись на березі моря, наш слон вирішив покупатися. Незважаючи на те, що вода була солона, це мало бути приємно й весело. Спершу Оскар лише трошки занурив голову у воду, але потім йому стало геть цікаво, і він опустив її ще глибше. Там, під водою, було чимало різних дивовиж: повно пістрявих рибок, морських трав і квітів, мушель, а також безліч інших підводних створінь. Коли йому врешті забракло повітря, він випірнув на поверхню і схвильовано промовив:
– Якщо під водою так багато усіляких істот, значить море і є те місце, де живуть не самі тільки слони.
Зворушений і радісний, вирушив Оскар додому. Йдучи лукою, він побачив метеликів, що кружляли біля нього та навколо квітів.
Слон підняв голову, глянув у небо й побачив там багато різних красивих пташок, що літали в повітрі й виробляли усілякі пташачі піруети.
Та Оскарові цього вже було мало. Він надумав вирушити в подорож і побачити світу. Наступного ж дня він сів на корабель і відплив назустріч сонцю. Так і плив він день за днем, доки не побачив землю.
Наблизившись до берега, він став потихеньку пливти вздовж нього. На суші він побачив багацько дивовижних тварин. Одні мали на собі смуги, інші були вкриті плямами. У деяких були довжелезні шиї, а в інших – короткі. Йому траплялося усе більше тварин, що мали смішні зачіски, довгі хвости або чудернацькі дзьоби.
Раптом у долині, що була дуже схожа на долини його рідного острова, з-поміж зеленого листя з’явилася прегарна слониха. Така вродлива, що наш слон кинув якір і висадився на берег.
Коли слониха побачила такого величезного Оскара, який злазить з корабля, то хотіла привітати його зі щасливим прибуттям, але тільки й спромоглася, що стати перед ним, кліпнути очима й промовити:
– Дуже приємно. Мене звати Тониця.
Незважаючи на свої габарити й силу, від тріпотіння її очей слон збентежився і так само відповів:
– Добридень. Я – Оскар.
З кожним поглядом її очей він усе більше переконувався, що готовий назавжди лишитися тут.
– Чи не хочете оглянути острів? – спитала Тониця, коли трішки оговталася.
– Так, саме для цього я й приїхав.
Із того дня Тониця з Оскаром постійно гуляли островом і ставали все ближчі одне одному. Так гуляючи знайшли вони й багатьох друзів.
А одного разу Оскар запропонував Тониці вийти за нього заміж. Тониця затріпотала віями і сказала ТАК.
Весілля було найгучніше з усіх, що колись бували на острові. Зібралися усі звірі, і навіть слони зі Слонограду.
Так Оскар, захотівши пізнати світ, зустрів своє кохання.
З хорватської переказав Володимир Криницький
