0
0
АБО 1, спол.
1. розділовий. 1. Уживається на означення того, що з ряду перелічуваних предметів (явищ і т. ін.) можливий тільки один. — Пошлю Енея до Плутона, Або і сам в ад копирсну (Іван Котляревський, I, 1952, 280); [Тірца:] Добудь нові слова, новії струни або мовчи (Леся Українка, II, 1951, 155).
2. Уживається на означення того, що предмети чи явища періодично чергуються або змінюються іншими. Було як заговорить або засміється — і старому веселіше стане (Марко Вовчок, I, 1955, 81); Мотря коло печі та в хаті або за корівчиною ходить… (Панас Мирний, II, 1954, 139); Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець (Олесь Гончар, I, 1954, 55).
Або…або: а) підкреслює взаємовиключення перелічуваних предметів, явищ і т. ін. Поплакав сердега, утер [сльози] рукавом. «Оставайсь здорова. В далекій дорозі Найду або долю, або за Дніпром Ляжу головою…» (Тарас Шевченко, I, 1951, 93); В голові майнула тверда думка: «Грець з ним! Піду! Що буде, те й буде.. Або пан, або пропав!..» (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 10); б) посилює роздільність у чергуванні перелічуваних предметів, явищ і т. ін. Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або в садку чи деінде (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 102). II. пояснювальний. Виступає в значенні тобто, інакше кажучи. Вони, кажу вам, прозябають. Або, по-вашому, ростуть, Як та капуста на городі (Тарас Шевченко, II, 1953, 53).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 4.
АБО 2, част., розм. Уживається в питальному реченні в значенні хіба. — Або я знаю? Або ж і не жаль? (Словник Грінченка); — А що там дозволяти? Або то мало того зела на городі? (Леся Українка, III, 1952, 654).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 4.
