0
0
Кумедно дивитися, як алкоголіки, наркомани й нероби з віком починають схилятись до лівацьких ідей і переконувати, що соціалізм – це кул.
Схоже на тих “гіппі” з 1970-х, які уявляли, що соціалізм – це коли можна бухати, колотися, нічого не робити – і за це все даватимуть безкоштовно.
Соціалізму не буває. Там де починаються розмови про соціалізм – закінчується свобода особистості. Усе, що подається під соусом соціалізму чи комунізму насправді – потяг до тоталітарного суспільства.
Тому так дивно для мене бачити поєднання націоналізму й соціалізму. Націоналізм – ідея Духу, тоді як соціалізм – ідея шлунку, турбота про пенсію й соцпакет. Поєднати це неможливо. Ідея Духу передбачає свободу особистості – свободу вибору свого шляху. Всезагальна справедливість, якої начебто хочуть соціалісти, може бути лише одна – рівні можливості для всіх. А результат цих можливостей цілком залежить від особистості.
Тому: що націонал-соціалізм, що соціал-націоналізм, що просто соціалізм чи комунізм – нежиттєздатні ідеології, які не дають людині можливостей. Вони можуть давати права, але їх значно переважають обов’язки й обмеження. Але в людській природі закладено – противитись насильству. Як фізичному, так і духовному, моральному тощо. І шлункові інстинкти поступово програють духовному розвитку.
Те, що зараз відбувається в Європі й в українському суспільстві – саме результат ставки на соціалізм. Неправда, що “капіталізм” дев’яностих-нульових виховав у людей споживацьке ставлення до життя. Його виховав саме той радянський гібрид, який називали “розвинутим соціалізмом”. Нинішніх дорослих громадян України виховали “соціалістичні” батьки. Тож нема чому дивуватись.
Якщо ми вважаємо націоналізм ідеологією креативною, будівничою, то він має бути ліберальним – поважаючи себе, поважати інших, свої права й свободи цінувати й відстоювати так, як і права й свободи інших.
Володимир Криницький
