Після Революції Гідності, анексії Криму та двох років війни на Донбасі ключові особи одного з найбільш стратегічних міністерств, одного з ключових правоохоронних органів послуговується мовою окупанта та агресора. Арсен Аваков та Хатія Деканоїдзе вперто говорять російською, толерують та вимагають це від своїх підлеглих.
Мовна ситуація в українських ЗМІ катастрофічна. І це виникло вже в останні два десятиліття (не без допомоги агентів впливу одного північно-східного сусіда).
Питанням захисту рідної мови опікуються в багатьох країнах, закріплюючи на законодавчому рівні статус державної мови і норми її використання.
Після Майдану й початку російської агресії ціла країна почала активно спростовувати міфи російської пропаганди про так звані утиски російськомовних, хунту й фашистів.
Російський демократ закінчується там, де починається українське питання, — цю фразу приписують Володимирові Винниченку. Невідомо, чи він її казав насправді, але від того вона не стає менш правдивою.
Мова — головний інструмент народу, за допомогою якого формується інтелект людини і ментальність нації, здійснюється виховання й освіта, підготовка патріотичних вояків і бізнесменів, спілкування науковців і політиків, комунікація на роботі й під час відпочинку.
24 червня у місті Гадячі на Полтавщині відбулося вручення літературно-мистецької премії імені Олени Пчілки.
— Раніше в Україні російською мовою говорили тільки російські поневолювачі та запроданці–хохли. Більшовики змусили заговорити імперською мовою більшість інтелігенції: учителів, лікарів, інженерів, науковців, продавців, чиновників… Тепер важко відрізнити ворогів від українців.
Нині шовіністи змінили тактику і вдалися до очевидного лукавства: з одного боку, нав’язують нам думку, що двомовність є великим здобутком нашого народу, а з іншого – про вторинність нашої мови, її зіпсованість впливом польської мови. Це робиться для того, щоб ми в умовах двомовності ставилися до своєї мови як до другорядної і продовжували спілкуватися тільки…
Упоротим касабоізиким не допоможе нічого. Це ті сами лугандони, навіть якщо ПОКИ ЩО вдають, що захищають Україну, волонтерять чи займаються ще якоюсь НЕМОВБИ корисною для України справою. Вони з часом все-одно опиняться на ТОМУ боці, абсолютно за тим же сценарієм, який розвивався після “пісюару” в Сіверодонецьку 2004 року.