0
0
“Самое позорное, самое пошлое, самое глупое, что может произойти с рок-группой – это встретить 25-летний юбилей. Это очень пошло, это очень низко. И, конечно, группы, уважающие себя, не должны так долго жить. Поэтому группа «Ляпис Трубецкой» саморазпускается”, – саме цими словами Сергій Міхалок півроку тому шокував поціновувачів музики, напевно, найвідомішого білоруського рок-гурту.
“Датою смерті” “Ляпіса” було призначене перше вересня. До цього часу група зобов’язувалася відіграти прощальні концерти в Росії і Україні. Останній виступ в нашій державі був запланований на 26 серпня на київському стадіоні “Динамо” імені Валерія Лобановського.
До речі, місце проведення концерту викликало багато суперечок. Одна сторона стверджувала, що майданчик обрано випадково, інші ж казали, що “Ляпіси” спеціально домовлялися з адміністрацією саме цієї арени, адже за декілька сотень метрів відбувалися основні події зимової Революції гідності, які надихнули фронтмена гурту Сергія Міхалка на написання хіта “Воины света”. Як воно було насправді, знають хіба що самі учасники групи і їхнє найближче оточення.
За декілька годин до концерту біля колонади-входу на стадіон уже можна було побачити кількасотметрові черги любителів музики білоруських бунтарів. Щоправда, довго стояти не доводилося: людей пропускали дуже швидко. Тут величезний комплімент організаторам.
Приблизно за годину до обумовленого початку перша “фанка” була вже вщент заповнена. В очікуванні своїх кумирів люди декілька разів скандували назву гурту, співали найвідоміші його пісні і, звичайно, гімн України. Навіть ливень не зміг погасити запал натовпу.
Тоді насторожувало лише одне – майже пусті сектори на трибунах. Та ця проблема вирішилася приблизно протягом години. Вихід “Ляписа Трубецкого” на сцену зустрічав уже переповнений стадіон.
До речі, про вихід на сцену. Чекати появи артистів довелося дуже довго. Лише о дев’ятій годині (початок дійства був запланований на восьму) з’явилися хлопці із “Drum ecstasy”, які були покликані розігріти аудиторію. Їх сприйняли неоднозначно. Одні тішилися, що розпочався хоч якийсь екшн, інші – були розчаровані, що це ще не “Ляпіс”. Через хвилин двадцять, коли музиканти закінчили свій перфоменс з барабанами, перкусіями, бас-гітарою, дрилем і зварювальним апаратом, стадіон “вибухнув” емоціями. Щоправда, важко сказати, чого тоді було більше – подяки за виступ баранщикам чи радості від того, що скоро мають вийти ті, до кого прийшли люди.
І ось, з півторагодинною затримкою “Ляпис Трубецкой” виходить на сцену. Втому від декількагодинного очікування знімає, як рукою. Перша пісня “Трубецкой”. Стадіон співає приспів в унісон. “К нам приехал Трубецкой, он как Элвис, но живой!” Кожну наступну пісню публіка зустрічає оваціями.
Перед піснею “Убей раба” соліст бажає “доброго здоров’я” усім, “кто возжелает землю ближнего своего” и “кто захочет развязать войну”. Після цього “Ляпіс” іде зі сцени.
Проте Києву вдається “розкрутити” команду ще на дві пісні. Вдруге за концерт програли “Воины света”. Здавалося б, все. Фінальний акорд пролунав. Публіка покидає арену. Раптом зі сцени якийсь чоловік говорить: “Мы их так просто не отпустим”. Цим чоловіком виявився мер столиці Віталій Кличко.
Колишній спортсмен подякував гурту за їхню творчість і здійснив мрію Сергія Міхалка – дозволив безкарно себе вдарити. Далі “Ляпіси” змушені були зіграти ще одну пісню – “Свежий ветер”.
Все. Історія білоруських бунтарів в Україні закінчилася. Навіть Кличко не зміг якимось чином пролонгувати її. Він намагався залишити хлопців на сцені усіма способами. Здавалося, пан Віталій готовий був нагадати кожному з членів гурту, за що йому свого часу присудили звання чемпіона світу з боксу. На жаль, ці спроби виявилися марними.
28 серпня “Ляпис Трубецкой” дасть ще один прощальний концерт. Цього разу в Санкт-Петербурзі. Потім же його музику можна буде почути тільки в записі.
Зараз залишається лише подякувати “Ляпісам” за сильні пісні, за підтримку і за натхнення.
Олександр Єрмаков
yermakov1@yandex.ua
