0
0
У лютому 2015 року Київський міжнародний інститут соціології дослідив, які верстви українського суспільства найбільш вразливі до впливу російської пропаганди.
Щоб кількісно оцінити цю вразливість, вчені інституту запровадили індекс результативності російської пропаганди (РРП), який має відповідати рівню згоди респондента з основними її тезами, а саме:
– Майдан організували американці разом із націоналістами;
– в результаті Майдану до влади прийшли націоналісти, які загрожують російськомовному населенню України;
– Крим і схід України були в небезпеці;
– Крим вдалося захистити, включивши його до складу Росії, а схід повстав і хоче незалежності та гарантій безпеки;
– націоналісти, що незаконно прийшли до влади, почали війну зі своїм народом.
Опитування проводилося на всій території України, включно з окупованими територіями Донбасу, але за винятком Криму. Результати дослідження виявилися досить цікавими (діаграма 1). Якщо середній індекс РРП по Україні – 26 одиниць, то для україномовних цей індекс дорівнює лише 15 одиницям, натомість для російськомовних – 38 одиницям.
Діаграма 1. Індекс результативності російської пропаганди залежно від мови, якою відповідав респондент
Отже, рівень довіри україномовних громадян до російської пропаганди значно менший за середній, а російськомовних ― значно більший за середній. Загалом, російськомовні вразливіші до впливу російської пропаганди у 2,5 рази за україномовних. Можна припустити, що україномовні громадяни довіряють російській пропаганді значно менше за російськомовних, бо в україномовних немає жодних підстав сприймати її як «рідну». Цей факт пояснює, чому серед україномовних практично нема сепаратистів.
Не менш показовими є дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», проведені у серпні та листопаді 2014 року. Ставлення українських громадян до Незалежності України та до визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом принципово відрізняється залежно від мови респондента (діаграми 2-3).
Діаграма 2. Чи підтримали б Ви проголошення Незалежності України сьогодні?
*Тут і далі: ВВ – важко відповісти.
Серед україномовних рівень підтримки Незалежності України – найвищий. Тимчасом російськомовні громадяни – чи не єдина соціальна група, в якій рівень підтримки Незалежності суттєво менший за 50%. Зауважмо, що опитування проводилося, коли на сході України йшли активні бойові дії й коли рівень патріотизму населення, здавалося б, мав би зашкалювати.
Діаграма 3. Чи погоджуєтесь Ви з тим, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом українського народу?
Також російськомовні громадяни – це чи не єдина соціальна група, в якій більше ніж половина не вважає Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Мова та історична пам’ять – дві взаємопов’язані складові ідентичності. Якщо ідентичність народу розмита, є ризик хибного ототожнення себе з іншим народом. Це рано чи пізно призводить до спалахів сепаратизму всередині країни та зазіхань ззовні.
Окремо слід звернути увагу на показники двомовних громадян та громадян, що говорять суржиком. З діаграм 1-3 є очевидним, що такі громадяни, втрачаючи мову, дрейфують у бік зменшення патріотизму. Як відомо, росіяни в Україні рідко бувають двомовними чи говорять суржиком. Отже, ці двомовні та суржикомовні – переважно етнічні українці (так само, як і суто україномовні). Виходить, не національність, а мова є більш вичерпною ознакою патріотизму. Тому мовна стійкість (здатність українця берегти рідну мову) є надзвичайно важливою якістю.
З погляду національної безпеки цікаво також з’ясувати, чому найпотужнішою та найорганізованішою силою, яка протистоїть російській окупації в Криму, є кримські татари? Адже українців там живе вдвічі більше? Щоб зрозуміти це – досить подивитися на результати опитування щодо рідної мови жителів Криму, яке провів Центр Разумкова восени 2008 року (діаграма 4).
Діаграма 4. Яку мову Ви вважаєте рідною? (опитування в Криму)
На відміну від кримських українців, більшість кримських татар зберегли мову та, відповідно, ідентичність. Тож знову можна зробити висновок про важливість мовної стійкості. Вона є запорукою життєздатності народу.
Як бачимо, між мовою, якою говорить українське населення, та державною безпекою є чітка зрозуміла кореляція. Якщо ж комусь ці дані здадуться неймовірними, він може порівняти карту окупованих українських територій з картою поширення в Україні української та російської мови, і переконається, що окуповані Росією українські території майже збігаються із територіями, на яких найбільше поширена російська мова.
Це й не дивно. Для агресора російськомовність місцевих мешканців – чудовий привід вважати їх своїми співвітчизниками, а загарбану землю – своєю. До того ж, території, де рівень патріотизму є меншим, а приязність до агресора – більшою, легше захопити й утримати.
З усього цього випливає цілком очевидний висновок: українська мова захищає Україну від російської агресії та окупації. А от російська мова – це як запрошення для російських загарбників.
Доки Україна плекатиме двомовність, доти вона залишатиметься об’єктом російського впливу, зазіхань і агресії.
З огляду на все вищевикладене, Україна має докорінно переглянути свою мовну політику і розпочати активне поширення та популяризацію української мови по всій території України. Адже саме українська мова є запорукою безпеки України та самозбереження нації. Україна не має боятись протестів певних верств, а сміливо впроваджувати українську мову в усі сфери життя. Якщо громадянам пояснити, що українізація потрібна для їхньої ж безпеки, для інформаційного захисту країни, то вони це сприймуть. А громадяни, нелояльні до української мови, ніколи не будуть лояльні й до самої України. Адже мова – це її суть.
