0
0
“Якщо ми не маємо цілеспрямованої україноцентричної політики щодо Криму й Донбасу, то краще їх позбутися, бо в майбутньому вони нестимуть велику загрозу країні”.
“І я завжди був переконаний, що для нації головне – мова, а не територія”. Такі думки висловив лауреат Шевченківської премії, письменник Василь Шкляр в інтерв’ю “Тижню“.
“Я прожив у Києві багато років, і на мене часто озиралися, бо я розмовляв українською літературною мовою. За радянських часів мене часто перепитували, чи я не зі Львова. Хтось каже, мовляв, от я не говоритиму українською, бо добре її не знаю, тому не хочу псувати. Чоловіче, в мене серце радіє, коли я бачу, що ти намагаєшся нею говорити, не знаючи досконало. Коли я поїхав іще студентом до Вірменії, вивчив вірменську, то зумисне говорив гірше, ніж умів, тобто підкреслював, що я не вірмен, але намагаюся вивчити їхню мову. І через те до мене ставилися ще краще”, – згадує Василь Шкляр.
“Серед різних компліментів від літературних критиків мені найбільше сподобалося, як одна журналістка сказала: «Коли читаєш Василя Шкляра, то складається враження, що він жив не в Радянському Союзі, а десь на еміграції»”, – каже письменник.
Але становище української в державі Україна дуже складне, і не в останню чергу через опір наших співгромадян.
“Я недавно був на ефірі в Остапа Дроздова, і мені хотілося дати йому тему для телепередачі: запроси російськомовних хохлів, аби вони відверто пояснили, чому не хочуть переходити на українську. І ще таке: хай пояснять своє ставлення до тих українців, які берегли в собі мову все життя, незважаючи на соціальний дискомфорт, втрату роботи тощо. Ким вони нас вважають? Дурнями? Диваками? Мене цікавлять ось такі психологічні речі”, – підсумовує Василь Шкляр.
Як ми повідомляли, 19 січня у Верховній Раді було зареєстровано проект Закону України “Про державну мову”. Майже відразу російськомовні ЗМІ й політики розпочали масовану кампанію, спрямовану на дискредитацію як законопроекту, так і самої ідеї украплення державного статусу української мови.
