0
0
Саме так я можу схарактеризувати свій стан останніх тижнів. Не менше ніж…
Я не бачу жодної можливості, щоб Україна стала нормальною європейською країною. Побувавши у Польщі та Македонії, я знаю, про що кажу. Я бачив, як живуть люди у єкропейських країнах, як вони ставляться одне до одного і до гостей, як поважають відмінності інших людей і боронять своє життя й свої права та свободи. Бачив, як люди самі дбають про свою батьківщину, не чекаючи, доки за них це зробить президент або мер.
У нас усе це неможливо. Наше колгоспне мислення не дає нам змоги піднятися вище плінтуса. Верх наших бажань – російський газ за 160 доларів і ковбаса по “рубльдвадцять”. У наших прагненнях не йдеться про гідність, самоповагу, національну гордість тощо…
Власне, про кого це я? Це ж маргінали на кшталт мене мріють про українську Україну, яка житиме за високими європейськими стандартами. А більшість моїх співвітчизників підтримує бандитів при владі і вважає, що краще відкупитися від міліції, ніж жити за законами. Як сказав один мій знайомий: “Я хочу до Європи, де чисто і впорядковано. Але щойно я уявляю, що за перевищення швидкості забиратимуть права – бажання зникає”.
Коли я дивлюся на події на вулиці Грушевського, бачу цих людей, які у відчаї намагаються побороти “космонавтів”, а потім чую генпрокурора або президента, які тих таки “космонавтів” називають героями, котрі рятують Україну – виникає відчуття непоправної втрати. Втрати всього – решток гідності, перспектив, шансів на нормальне життя. Лиається тільки безвихідь і люди в шоломах з георгіївськими стрічками на гумових кийках. “Освободітєлі”…
Вадим Сосновський
