0
0
Не так давно ми перестали чути “голоси” Майдану. Фактично він закінчився після “роботи” снайперів в центрі міста і величезної кількості жертв. Саме на День Незалежності припали півроковини смерті тих відважних героїв, хто не побоявся віддати життя за зміну корупційної влади в країні. Усі пам’ятають ті жахливі дні, місяці на Майдані, коли ніхто не знав чим все закінчиться і ніхто не знав, що буде далі. Зараз можливо трохи зарано говорити про результати Майдану, але все одно певні зрушення мали б відбутися. Що ж ми маємо на сьогодні?
Так, одна з вимог Майдану була виконана – відбулися перевибори президента і незабаром відбудутся вибори до парламенту. Окрім цього, не варто нагадувати про енергетичну війну двох країн, яку ми програли і це вже загальновідомий факт, завдяки якому кияни змушені сидіти майже все літо без води з метою економії газу, як пояснюють політики. Також повідомили про зниження теплового нормативу, як в дитячих закладах – садках, школах, так і в квартирах громадян. Політики в своїх гучних промовах закликають до розуміння ситуаціі. Так, українці зрозуміють ситуацію і почекають до налагодження, але як вони пояснять своїм маленьким дітлахам відсутність теплої води та холод у квартирах європейської столиці, коли ті діти почнуть постійно хворіти?
Варто зараз згадати і про здорожчання лікарських засобів в зв’язку зі збільшенням вартості долара. Частина українців вже почала масово закуповувати бойлери та інші засоби підігріву води, на що есперти в один голос стверджують, що електична стстема міста не витримає такого навантаження. Як і того, коли всі масово почнуть скуповувати та вмикати обігрівачі взимку. Невже декілька місяців Майдану та сотні вбитих людей, серед яких діти, було заради такого майбутнього? І невже це і є європейське майбутнє?
Окрім енергетичої кризи спостерігається також економічна. Чини, що при владі, нарікають на помилки попередньої влади. Найпростіший варіант – говорити, що винен хтось інший. Так, вони також намагаються покращити ситуацію, щоб прямувати до Європи, але в кінцевому результаті ми маємо європейські ціни і українські зарплати та пенсії, а також значне скорочення робочих місць, що дуже прикро. І це ще не все.
Щодня гинуть сотні воїнів, а це молоді хлопці – батьки, діти, котрі переважно добровільно пішли на захист Батьківщини. Більшість бійців на сході – жителі Західної та Центральної України, а чоловіки зі сходу тим часом у статусі біженців спокійно живуть у Києві та інших мегаполісах України. Невже їм не потрібні їхні домівки? Вони фактично масово перевезли свої підприємтсва до столиці України, де, зрозуміло, значно більші прибутки, ніж у їхніх рідних містах. Шкода, що патріотизм прокидається в українців частково.
Чому ж так усе відбувається? Зрозуміло, що не все відразу і потрібен час, аби налагодити ситуацію в країні, але ж не ціною тисяч людських життів? Ми ідемо до Європи, але чомусь сумнівно, що у квартирах європейців відсутня гаряча вода по 3 місяці на рік. Чи ми частково ідемо до європейського життя – ціни європейські, а умови африканські? Тепер просто шкода зимового Майдану, вимоги якого фактично не виконуються, адже і досі не покарані ті, хто стріляв та віддавав накази стріляти в простих громадян, студентів, майбутнє нашої країни. А час іде, факти пов’язані з тими подіями забуваються, затираються, і це найбільш прикро, адже для того щоб відбулись певні зміни довелося покласти сотні людських життів і стільки ж зникло безвісти.
Ірина Павлова
